Навчи мене вірити

Пролог

 

Хто ти? Коли й навіщо поселилася в моєму житті?

Чи ти — та відповідь на всі мої питання, що не втомлювався ставити їх щоночі, коли холод сковував серце?

Хто ти? І як зможеш зігріти, якщо ти — крижана? Навіщо обіцяєш піти, якщо стала частиною мене? Куди ж я тепер без тебе? А втім, так може й краще... Я стільки втратив у своєму житті, що більше не вірю в вічну гармонію. Просто ти — це сон... А сон не може навчити вірити...

***

В столиці буяла пізня весна. Годинник показував рівно південь, а в салоні новенького «Ягуара» кольору стиглої сливи звучала весела пісня, покликана покращити навіть найгірший настрій, щоправда, її не було кому слухати. Думки молодого бізнесмена Макса Ларова літали далеко звідси. Він і за дорогою слідкував у пів ока, майже на «автопілоті» керуючи автомобілем.

Справи... Справи... Справи... Від них зовсім не було порятунку. Його рекламна компанія претендувала на звання «найкращої» і «найбільш надійної та стабільної» в цьому році, тож не час здаватися. Зараз навпаки слід зібрати всі сили, зловити якусь «велику рибку» і тоді успіх буде гарантованим. Макс відчував потребу в цій відзнаці, як ніколи раніше, адже тоді він присвятив би її пам'яті покійних батьків, які за життя так мріяли про нагороду своєї майже титанічної праці. Вони були справжніми трудоголіками, у важкі часи з нуля побудували сімейний бізнес, який тепер став великою бізнес-імперією з філіями по мегаполісах держави. І всім цим багатством управляв він — двадцятидев'ятилітній молодий чоловік. Спершу викликалася допомагати сестра, але хіба дівчисько надовго втримаєш в офісних стінах? У неї тепер свій власний бізнес...

Смарт годинник на руці красеня-бізнесмена продзвенів ненав'язливою мелодією, а він, угледівши ім'я директора креативного відділу своєї компанії, поспішно прийняв виклик:

— Максе, я зі свіжими новинами! — одразу в салоні пролунав веселий чоловічий голос.

— Сподіваюся, хорошими, — висловив побажання юнак. Поганих з нього вже відверто вистачало. Одна лише сварка з нареченою Інгою зранку чого вартувала! Тепер увесь день приречений.

— Тобі це сподобається, обіцяю. Якщо можеш, краще пригальмуй десь. Боюся, щоб ти на емоціях раптом не в'їхав кудись... — почулося з тієї сторони слухавки. Коли вже так каже, отже, краще дійсно слід зупинитися.

Припаркувавшись на узбіччі навпроти економічного університету в тіні високих ялин, Макс налаштувався на щось добре, тому нехай колега лише спробує його зараз чимось засмутити! В його житті вкрай не вистачало світлого і теплого!

— Слухаєш? Слухай! Я таке дізнався зранку, що аж каву на себе розлив! Пам'ятаєш компанію по виготовленні ювелірних виробів «Діамант»?

— Костю, звісно, пам'ятаю! Це ж одна з найбільших ювелірних компаній в Україні наразі. І що?

— А те, що у вранішніх новинах я прочитав, що її власник мультимільйонер Всеволод Власов шукає для своїх виробів хорошу рекламну компанію з надіями на довгострокову співпрацю...

— Стривай, вони ж працювали з «Ідейно», — здивувався Макс, бо та бісова фірма досі була найкрутішою на ринку і переманювала від Ларова всіх найкращих клієнтів.

— Ти геть від життя відстав! Вони посварилися сильно, розірвали всі зв'язки.

— То подзвони їм!

— Вже! Ти обідаєш з Власовим через два дні в ресторані «Імідж» о півдні. Як тобі новини?

Новини були прекрасними без перебільшення. «Діамант» і є та «велика рибина», впіймавши яку рекламна компанія Макса «Престиж» стане найбільшою і найпопулярнішою серед собі подібних. Про гроші він узагалі мовчить, бо вже подумки втомлюється їх рахувати.

Та враз усі думки обірвалися, коли з університету до зупинки крокувала молода жінка в дизайнерській сукні. Щось у голові юнака «клацнуло», варто було лише побачити її прекрасне і таке до болю знайоме обличчя.

— Я потім наберу тебе, — мовив, хутко вимикаючи зв'язок, і, вистрибнувши з автівки, наче маніяк кинувся переслідувати красуню.

— Тіно! Тіно!

— Максим? — повернувшись на голос, висока білявка одразу впізнала того, хто кликав її. А впізнавши, поспішила в обійми, заливши вулицю своїм дзвінким сміхом.

— Я не вірю що це ти! Ти ж був таким... ніяким... Підробляв офіціантом, щоб повести мене в найдешевше кафе, а тепер... та ти красень, Максе! — щебетала вона, дивлячись на чоловіка великими, повними радості від зустрічі, очима.

— Дарма тоді не вийшла за мене, так? — засміявся він, згадуючи роки юності. Батько — вже відомий бізнесмен, ніколи не давав сину грошей на розваги, тож йому доводилося вчитися і працювати водночас. Зараз він був шалено вдячним татові за те, що виховував його саме так... Та був і один мінус: ще в ті часи він збагнув, що гарні жінки люблять великі гроші. А якщо ти — бідний студент, то котись під три чорти.

— Ти й не кликав мене! Але тепер все можна переграти, — засміялася дівчина. Макс підтримав її сміх. Тіна була його першим коханням, тим єдиним ніжним і справжнім, яке відчуваєш у сімнадцять. Вони обоє були студентами на першому курсі, тоді все здавалося серйозно. А потім їй довелося виїхати, тож спілкування припинилося... Та зараз це не важливо. Тепер же він був шалено радий її побачити уперше через понад десять років.

— Як же ти тепер? Давно приїхала?

— Працюю тут викладачем. А загалом була одружена, тепер знову у стосунках. Маю доньку. Все, як у всіх... А ти як? — ділилася красуня.

— Та теж таке... Не маю чим хвалитися. Хоча теж заручений. Компанією батька займаюся... — зовсім не хотілося казати, що Інга — вже друга наречена і третя дівчина, з якою його «серйозні стосунки» зайшли в остаточну безвихідь. Втім, ця хоч не зраджує, а попередні... Хай Бог милує.

— Чула про твоїх батьків... Співчуваю... — зітхнула Тіна. Ще б пак вона не чула, про ту авіакатастрофу тиждень говорили по всіх новинах.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше