Розділ 5

Емір

Її очі все ще палали, коли я спокійно спостерігав, як вона намагається зібрати себе до купи. Вона була злісна, дика й надто красива у цьому гніві. Така, що хочеться схопити за талію, втиснути в найближчу стіну і довести, хто тут дійсно керує.

— Ти думаєш, можеш крутити мною, як заманеться? — Ліна прошипіла, стискаючи піднос у пальцях. Але я лише скривив губи.

— Я не думаю, Ліно. Я це роблю. І ти вже в новій зоні, як бачиш.

— І що далі? Переодягнеш мене в білизну й даси піднос з шампанським?

— Не спокушай, — я зробив крок ближче, вдихаючи її роздратований аромат. — Ти мені цікава. А це завжди означає непередбачуваність.

— Ненавиджу таких, як ти.

— А я завжди був об'єктом ненависті. Звикай.

Її очі метали блискавки, але в той самий момент я побачив, як вона помітила когось позаду мене. Її погляд став настороженим, а обличчя блідішим.

— О, дивись, хто з'явився, — промовив я вже холодно, розвертаючись на голос, що лунав із боку входу до VIP-зони.
— Нарешті ти вирішив показатися, Халід, — кинув я з посмішкою, за якою ховалося роками відточене презирство.

Халід Хаміді. Мій давній конкурент. Мій біль. Моя тінь. Багатший, нахабніший, але зовсім не розумніший. І його поява в моєму готелі могла означати лише те, що він щось задумав.

— Я скучив за твоїм лицем. Особливо, коли воно викривлене від безсилля, — кинув він, не приховуючи посмішки.

Я відчув, як Ліна позаду напружилася.
Ця сцена раптом змінила повітря довкола. Було відчуття, що ми більше не в розмові між офіціантом і керівником. Ми стали свідками гри, яка мала давню, криваву історію.

Я повернувся до неї.

— Іди. Цей вечір стане довгим. І я не хочу, щоб ти стояла між мною і вогнем.

— А якщо я залишусь?

Я нахилився до її вуха:

— Тоді тримайся ближче. І не довіряй нікому, окрім мене. Навіть якщо я твоя найбільша небезпека.

Я спостерігав, як її постать зникає за поворотом, а її кроки — швидкі, рішучі, майже сердиті. Ліна. Гостра, як лезо. Я міг би стерти її з лиця цього курорту одним словом. Але не хотів. У її протестах було щось свіже та нетипове. Занадто чесне, щоб не викликати зацікавлення.
Я відчував її страх, і саме це розпалювало інтерес. Вона ще не розуміє, в яку гру вв’язалася.

— А це що за шторм був? — сухо кинув Халід, сідаючи навпроти за стіл на терасі, де стояв мій чай.

Я повільно перевів на нього погляд.

— Просто офіціантка. Має характер. — Мої плечі злегка знизилися, вдаючи байдужість. — Тут усе під контролем.

Халід скептично підняв брову.

— Твої "офіціантки" зазвичай не кидають на тебе погляд, ніби ти диявол.

Я не відповів одразу. Замість цього налив йому чай, спостерігаючи, як пара здіймається вгору. Точнісінько як моя злість, яку я ретельно приховував. Присутність Халіда завжди була як яд — повільний, але руйнівний.

Він повернувся в моє життя, як завжди, без попередження, мов змія, що повзе вночі, аби вкусити тоді, коли ти найменш готовий.

— Ти не змінився, Емір. — Його голос був спокійним, майже байдужим. — Все ще граєш в ігри. Але дивися, щоб твоя маленька іграшка не стала чужою здобиччю.

— Якщо ти сюди приїхав, щоб обговорювати мої справи, то дарма витрачав час. — Я стискав чашку міцніше, ніж слід було б.

— Якщо я сюди приїхав, то лише тому, що Раїд не міг зустріти мене особисто, — знизав він плечима, — і тому що мені цікаво, чим ти дихаєш.

— Я дихаю вільно. І не приймаю гостей без запрошення.

— А я ніколи не потребував запрошень.

Ми замовкли. Напруга між нами була стара, мов війна без переможців. І навіть тут, на курорті, серед штучного спокою і дорогих напоїв, вона залишалася тією самою.

— Але я скажу тобі одне, Емір, — додав Халід після паузи. — Ця дівчина… вона не для твоїх забав. Обережно. Занадто багато очей на тобі зараз.

Я повільно підвів погляд.

— І саме тому я не прощаю помилок.

Халід усміхнувся, але в його очах холоднішав лід.

— Побачимо, хто зробить першу.

Не маю більше потреби слухати цього недоумка, тому зачинивши двері свого номеру, я залишаюсь зі своїми думками наодинці. Тут тільки я, дзижчання кондиціонера і напруга, що пульсує десь між скронями.

І знову ця дівчина. Ліна. Вперше за довгий час хтось змушує мене втрачати обачність. Уперта, пряма, занадто відверта, така, яких я зазвичай уникаю. Але з неї ллється жива енергія, яка не підкоряється, а значить, викликає азарт. Вона не просто дратує. Вона захоплює, хоч я цього й не хочу визнавати.

В її очах — виклик. У голосі — непокора. І з кожним її словом мені хочеться змусити її мовчати. А потім змусити говорити. Але вже іншим тоном. М’якішим. Звабленим. Підкореним.

Я кидаю піджак на спинку крісла, розстібаю комір сорочки. Ліна поводиться так, ніби вона має владу. Але я ніколи не дозволяв нікому грати на моїй території без мого дозволу. І тим більше не дозволю їй. Усе, що сталося сьогодні лише невеличке нагадування. Я не просто чоловік у костюмі. Я Емір аль-Хассан. І я не звик до відмов.

Але раптом у голові виринає інше ім’я. Халід. Я стискаю кулаки. Він з’явився зненацька, саме тоді, коли не треба. В його усмішці було щось надто солодке, надто фальшиве. Цей візит не просто невипадковий, а провокаційний.

Халід не подорожує без цілі. А якщо вже з’явився тут, у моєму готелі, то щось задумав. Питання тільки що саме: бізнес чи щось особисте?

Я зиркаю у дзеркало. Ззовні я спокійний. Витриманий. Але всередині… всередині вже розгоряється буря. І якщо Халід вирішив грати зі мною у шахи, то нехай. Але хай не забуває, хто тут завжди робить перший хід. І хай тримається подалі від Ліни. Бо навіть сам я ще не вирішив, що хочу з нею зробити.