Тремтіння спільною частотою

Вечір дев’ятого грудня видався напрочуд тягучим, наче розплавлений віск, що повільно застигав на гострих кутах міських багатоповерхівок. Оля щойно зачинила двері за Дариною та Женею, і в коридорі ще кілька секунд висіла луна їхнього сміху та солодкуватого запаху фруктового чаю, який вони щойно допили на кухні. Це було дивне, майже забуте відчуття — вперше за довгий час у грудях не пекло від образи чи розпеченої люті. Примирення з дівчатами залишило по собі приємну втому і дивну внутрішню тишу, наче вибитий суглоб нарешті вправили на місце, і біль змінився легким онімінням.

Оля мимохідь глянула у велике дзеркало в передпокої. Її нове волосся — світле, чисте, відрізане до самих плечей — здавалося їй чимось невагомим. Вона звично хотіла закинути пасмо за вухо, але рука пройшла крізь порожнечу, і Оля мимоволі всміхнулася. Легкість. Вона була всюди: у тому, як вона тепер тримала голову, у тому, як легко дихалося після того, як вона вивалила дівчатам хоча б частину своєї правди.

До заняття з гітари лишалося всього п'ятнадцять хвилин, та Оля збиралась спокійно і без зайвої метушні, бо зараз усе, що дратувало її, поки що відійшло на задній план. Більше не хотілося заглушити думки у справах та швидкості. Вона підхопила свій чохол із гітарою — важкий, обтягнутий грубою тканиною, який завжди здавався їй надійним панциром. З шафи вилетіло улюблене та пом’яте худі, і Оля накинула його, миттєво втопившись у м’якій теплій тканині, впевненим рухом натягнула глибокий капюшон. Грудневе повітря за вікном обіцяло бути колючим, а її відкрита шия все ще була занадто чутливою до протягів, тож вона вирішила не ризикувати і вдягнутися тепліше. 

Вона вже взялася за ручку дверей, перевіряючи, чи взяла медіатор, як раптом десь знизу вона почула звук ліфта, що зупинився на її поверсі. За мить у замку з того боку скреготнув ключ. Оля застигла на порозі, міцніше стиснувши гриф гітари через цупку тканину чохла. Серце зрадницьки йокнуло. Вона не була готова до розмов, не зараз, коли всередині панував такий тендітний штиль. Двері відчинилися, впускаючи в теплий коридор запах холодного заліза та сигаретного диму, що завжди тягнувся за батьком з вулиці.

Він зайшов важко, по-хазяйськи, заповнюючи собою простір. Оля стояла в тіні передпокою, максимально опустивши голову так, щоб краї капюшона повністю закривали її обличчя і, головне, її нову довжину волосся. Батькові було не вперше бачити її такою.

— О, ти вже кудись намилилася? — Глухо кинув батько, скидаючи з плечей куртку. Голос у нього був втомлений, але поки що спокійний.

— На гітару, тат. Запізнююся. — Швидко промовила вона, намагаючись, щоб голос не здригнувся. Вона пролізла повз нього боком, наче тінь, відчуваючи його важкий погляд на своїй спині. Батько лише щось буркнув у відповідь, проходячи далі вглиб квартири. Оля вискочила в під'їзд, і як тільки двері за нею зачинилися, вона притулилася потилицею до холодної стіни, видихаючи згусток пари. Принаймні найближчу годину її не буде переслідувати його звичне бурмотіння, коли вона пробувала новий макіяж, або вкотре відрізала чубчика. 

Вечір в компанії гітари став для Олі справжнім прихистком, коротким затишшям перед тим, як світ навколо знову збожеволіє. Сьогодні вони здавали останню вивчену пісню — складну, з примхливим перебором, він раніше ніяк не піддавався її пальцям, але сьогодні все було інакше. Оля відчувала дивну синхронність із кожною струною: без довгого волосся, що вічно лізло в очі та лоскотало шию, вона ніби стала швидшою, чіткішою, більш зібраною. Коли вона взяла фінальний акорд, викладач задоволено кивнув, а в грудях Олі розлилося тепле, лоскотливе відчуття перемоги. Вона йшла з заняття, пританцьовуючи на ходу, відчуваючи, як зимове повітря приємно холодить щоки. 

Коли вона повернулася додому, квартира зустріла її не звичною тишею, а запахом теплої вечері. Батько сидів на кухні, і в жовтому світлі лампи він виглядав майже спокійним, домашнім. Він навіть усміхнувся, коли почув, як вона возиться в коридорі, і гукнув щось про круасани, які купив спеціально для неї. Оля на мить завмерла, стискаючи гриф гітари в чохлі. Їй так хотілося зберегти цей момент — цю ілюзію нормальної родини, де її чекають і купують солодощі, а не пропадають на увесь вечір. Вона повільно зайшла на кухню, відчуваючи, як кожна секунда зволікання натягується, наче занадто тонка струна, що ось-ось лусне під натиском реальності.  Батько відклав телефон і підвів на неї погляд, чекаючи, що вона сяде навпроти. 

— Оль, ну чого ти в капюшоні? Жарко ж, знімай. — Сказав він, і в його голосі ще бриніла та м'якість, яка за мить мала перетворитися на попіл. 

Оля глибоко вдихнула і одним різким рухом скинула тканину з голови. Світле волосся, відрізане до самих плечей, м'яко гойднулося, відкриваючи її обличчя і порожнечу там, де раніше була довга білява коса. Батько завмер. Виделка в його руці повільно опустилася на тарілку з глухим дзвоном. Весь його спокій випарувався, наче його ніколи й не було. Він дивився не на Олю, він дивився на її плечі, і в його очах почав розгорятися той самий осуд, змішаний з невимовним болем.

— Як тобі? — Оля покрутилась навколо своєї осі, і волосся м’яко здійнялося угору, повторюючи її рух, наче танок. 

— Ти шо наробила, дурепа? — Поки що спокійно мовив він. — Ти що, сховала його? — Батько видавив коротку, нервову посмішку, яка зовсім не пасувала до його зблідлого обличчя. Він навіть видав короткий смішок, такий неприродний у цій тиші. — Олю, ну це вже занадто. Запхала під худі? Чи це перука якась для приколу? Ну, показуй, досить дурня валяти, я ж бачу, що ти щось задумала.

Він подався вперед, майже з надією тягнучи руку до її плеча, сподіваючись відчути під тканиною звичний важкий хвіст, який він звик бачити роками. Батько все ще вірив, що це такий підлітковий пранк, дурнуватий жарт, щоб привернути увагу. Але Оля лише мовчки зробила крок назад, уникаючи його дотику. Її нове волосся, коротке й невагоме, слухняно повторило цей рух, м'яко ковзнувши по відкритій шиї. Вона бачила, як посмішка на його обличчі повільно сповзає, наче талий сніг з брудного скла, оголюючи щось темне, що він так довго ховав за маскою байдужості й легковажності.