Кожен зроблений зріз

УВАГА

У ТЕКСТІ Є ЧУТЛИВИЙ КОНТЕНТ! ЯКЩО ВАМ НЕПРИЄМНО ЧИТАТИ ПОДІБНІ МОМЕНТИ, ПРОПУСТІТЬ ЦЮ СЦЕНУ! У ЦІЙ ГЛАВІ ДЕТАЛЬНО ОПИСУЄТЬСЯ ЕМОЦІЙНА КРИЗА, ВІДЧАЙ ТА АКТ САМОПОШКОДЖЕННЯ (СЕЛФХАРМУ), ВИКЛИКАНИЙ ПСИХОЛОГІЧНИМ ШОКОМ.  ЧИТАННЯ МОЖЕ БУТИ ТРИГГЕРНИМ ТА ВАЖКИМ.

УСЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В ЦІЙ ГЛАВІ, Є ХУДОЖНІМ ТЕКСТОМ І НІКОЛИ НЕ МАЄ ВІДБУВАТИСЯ В ЖИТТІ. УВАГА! НЕ ПОВТОРЮВАТИ В ЖИТТІ, НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЗДОРОВ'Я. ЯКЩО ВИ АБО ВАШІ БЛИЗЬКІ СТРАЖДАЮТЬ ВІД СХОЖОЇ СИТУАЦІЇ, НЕГАЙНО ЗВЕРНІТЬСЯ ПО ДОПОМОГУ. 

Суботній день вже погаснув, а сутінки густо лягли на мокрий асфальт. Повітря було колюче, і обіцяло перший сніг. Від кожного кроку йшов тихий, чвакаючий звук. Вулиці були порожніми, лише зрідка проїжджали машини, розрізаючи світлом свої фар темну імлу.

Мокра бруківка віддзеркалювала жовті плями ліхтарів, розтягуючи їх у довгі, тремтячі смуги. На тонких гілках дерев, що гойдалися від пронизливого вітру, висили краплі води, готові впасти.

Повз пропливали сірі, одноманітні фасади будинків. Над головою сіріло низьке, важке небо, яке, здавалося, було наповнене вологою і втомою. У вікнах квартир починали спалахувати поодинокі квадрати теплого, домашнього світла. На перехресті старий кіоск з газетами і сигаретами, чия вивіска миготіла однією несправною лампочкою, виглядав самотньо. У повітрі змішався запах мокрого листя, холодної землі та далекого диму. Чоловік, що пройшов повз, видихнув сигаретний дим Олі в обличчя, і та скривилась.

На голові були великі навушники, що рятували вуха від холоду, і з них лився густий, меланхолійний звук. Оля була відрізана від шуму вулиці, занурена у свій власний, герметичний світ. Вона тихенько ворушила губами, повторюючи складні форми неправильних французьких дієслів, які щойно втовкмачувала їй Любов Михайлівна. Avoir, être, faire. Її бліде обличчя було напруженим від концентрації. Вона намагалася фокусуватися на граматиці, на чітких правилах, щоб заглушити нечіткі, тривожні думки, які завжди намагалися просочитися в її свідомість. Вона йшла, маршируючи у такт музиці, її тіло рухалося механічно, а розум наполегливо працював над тим, щоб залишитися у безпечній зоні мови й звуків.

Короткий шлях додому через цю сирість лежав через будинок Валерії Віталіївни. Оля, зосереджена на своїх французьких правилах, вже збиралася звернути у звичний бік, але раптом її рух зупинився.

Біля чорних дверей під’їзду стояла стара «Мазда» синього кольору, чий прим’ятий бампер був настільки ж знайомий, наскільки і недоречний тут у суботу поза стінами школи. Цікавість вколола її, як гостра шпилька, і миттєво зруйнувала її бульбашку захисту від зовнішнього світу. Замість того, щоб іти додому, вона повернула до високого, розлогого каштану, що ріс біля паркану. Його голе, темне гілля могло забезпечити хоча б ілюзію прикриття.

Оля швидко притиснулася до холодного, мокрого стовбура. Вона відчувала провину за те, що робила. Вона намагалася переконати себе, що це не її справа, що не має права підглядати. Страх стискав горло, але це був не просто страх бути спійманою, це був страх знайти те, чого вона абсолютно не хотіла знати. Її пальці вчепилися у вологу кору, а дихання стало неглибоким і заплутаним. Вона відчувала себе брудною, нав’язливою і жалюгідною.

Оля обережно визирнула з-за дерева, намагаючись стати частиною тіні та сирості, і образ, який вона побачила, розколов її світ. Стіна будинку стала сірим фоном для жалюгідного, інтимного спектаклю. Серце Олі перекинулося і завмерло, залишивши після себе лише ниючу порожнечу.

Лєра вийшла. Вона була надто гарною, та надто напруженою для людини, що вийшла на прогулянку Її пальто і шарф не приховували напруженості її рухів, вільної від шкільних правил. Вона йшла до машини, але її погляд і увага вже належали комусь іншому.

Коли з машини вийшов хлопець — високий, звичайний, — Оля не відчула агресії чи ревнивого гніву. Вона відчула пекуче, нестерпне усвідомлення того, що вона ніколи не буде частиною цього справжнього, відкритого світу Лєри.

Лєра підійшла до нього, починаючи щось говорити. Її усмішка була щирою, але напруженою. Це була не та ділова усмішка, яку вона дарувала Олі на контрольних, ні, навпаки, це була усмішка перемоги. Руки Олі самі собою витягнули телефон, вирвавши його з кишені. Вона робила знімки, не дивлячись на екран, а лише фіксуючи цей образ зради як матеріальний доказ своєї недоречності.

Хлопець поруч з нею щось сказав їй у відповідь, і Оля побачила, як вагається Лєра. Але потім вона кивнула. Хлопець обійняв її. І тоді стався поцілунок.

Він був довгий, цілеспрямований і неприхований, розрахований на відчуття та прощання лише цих двох людей. Кожна секунда цього поцілунку пронизувала Олю, як розпечений дріт. Лєра була притиснута до нього, нарешті, здавалося, спокійна і задоволена. Оля побачила, як Лєра обережно віддала хлопцеві свої сумки, ніби це був цінний вантаж, який він мусив нести. Вони обмінялися поглядами, сповненими знайомого тепла.

У цю мить Оля відчула себе не просто зайвою — вона відчула себе брехнею. Усі таємні погляди на уроках, кожен дотик, кожна записка від Лєри здавалися тепер жорстоким жартом, перекрученим у цьому справжньому, простому прощанні.

Коли "Мазда" рушила, залишивши розгублену Валерію Віталіївну посеред вулиці, Оля впала спиною на стовбур. Вона ледь дихала. У руці залишився телефон із зафіксованою трагедією. Це боліло десь глибоко в грудях, там, де розташовувалося її усвідомлення себе та свого місця у світі. Вона відчула на губах солоний присмак і різко побігла геть. Побігла додому, до тиші і порожнечі, де ніхто не міг побачити її руйнування.

*******************