Три види кохання

— Я не витримаю цієї контрольної. — Прошепотіла Женя, притискаючи до грудей підручник. Вона була бліда, а її зазвичай весела посмішка зникла. — Я вже бачу, як Валерія Віталіївна ставить мені двійку. Це ж не просто двійка, це смерть.

Оля, хоча й була відмінницею, кивнула. Після всіх тих подій, що пов'язували її з Лєрою, навіть думка про її суворий погляд під час перевірки знань викликала у Олі паніку. Женя схопила Дарину за рукав її великої кофти.

— Дарино! Ти мусиш нам допомогти. Ти ж її родичка. Племінниця! Ти спільниця! — Дарина, яка досі байдуже перебирала ланцюжки на своїх штанях, звела очі. Вона дивилася на дівчат спокійно і втомлено.

— Яка ще спільниця? — Її голос був низьким і рішучим.

— Ну, ти ж можеш дізнатися! — Женя була близька до істерики. — Просто подивитися її нотатки! Або запитати. Вона ж тобі довіряє! — Дарина посміхнулася, але посмішка вийшла гіркою.

— Послухайте, дівчата. Ви не розумієте. Лєра ніколи не скомпрометує школу. Навіть заради мене. Якщо я спитаю, вона зробить вигляд, що не почула. Якщо я полізу у її речі, вона зрозуміє. Це Лєра. Ви думаєте, вона на роботі моя тьотя? Вона там Вчителька. І вона надто принципова. — Дарина відвела погляд до вікна, де сіріло осіннє небо. — Навіть якщо я захочу, я не зможу. І якщо вона дізнається, мені буде гірше, ніж вам двійка. Нам доведеться вчити. Як би це нудно не звучало. — Вона закінчила, а Оля напружилась, коли відчула, як падає шлунок. Останні три місяці вона зовсім не слухала вчительку на уроках, надаючи перевагу тому, аби милуватися нею, а коли приходив час робити домашні завдання, замість того, аби розуміти матеріал, вона списувала з інтернету або у однокласників, а у вільний час малювала її.

— Може, вийде списати? — З надією запитала Оля, піднявши погляд на дошку, де зараз були мапи, а потім будуть питання.

— Ну, точно не нам. Ти  сидиш взагалі перед нею, а ми теж не далеко від’їхали.

— Навіть не через це. Лєра сама складає питання до тесту, я заходила до неї на вихідних, вона якраз працювала. — Безнадійно Дарина колихала ногою. Женя з досади пнула свого рюкзака, і той відлетів на середину коридору, в якому вони сиділи перед уроком. Їм відвели час на те, щоб повторити конспекти, та у зошитах кожної було пусто. Женя і Дарина на її уроках або сміялись, або робили інші завдання, а Оля зі зрозумілих причин навіть не думала щось писати.

Рюкзак прокотився коридором і зупинився через зіткнення з чужою ногою. З того боку почувся дуже лайливий окрик, і Женя раптово аж сіпнулася, піднявши очі на Макса, що ледь не впав через рюкзак. Макс похитнувся, його висока фігура на мить вийшла з рівноваги. Він упіймав рюкзак, і його карі очі, обрамлені темним волоссям, що спадало на бліде чоло, зустрілися з Жениними. На його обличчі, під оком якого виднілася родимка, не було гніву, лише легке, здивоване роздратування, що швидко змінилося на іронічну посмішку.

— Ти намагаєшся мене вбити? — запитав Макс, тримаючи рюкзак Жені. Його голос був спокійним і трохи низьким. Женя миттєво спалахнула. Її щоки покрилися рум’янцем, і вона почала хаотично виправдовуватися.

— Ой, Максе, вибач, я не хотіла, я просто… зла на географію. — Вона відчувала, як тремтить її голос. Макс, вправно уникаючи прямого погляду, повільно оглянув рюкзак, щойно він впав йому під ноги.

— На географію? І через це ти вирішила, що треба вбити когось? Зрозуміло, що ти хотіла кинути це прямо в обличчя Валерії Віталіївни, але промахнулася на цілий коридор. — Напруга між ними була фізично відчутною, вона висіла у повітрі, як запах озону перед грозою. Вони говорили про рюкзак, але обидва думали про близькість і незграбність їхньої ситуації. Дарина, яка спостерігала за цим із лавки, тихо засміялася.

— Ох, бідний, бідний Макс!. Євгеніє, на мою непрофесійну думку, замість вибачень ти винна цьому лицарю сотню поцілунків! — Театрально прокоментувала Дарина, і Оля, незважаючи на свою внутрішню меланхолію, підтримала її посмішкою. Женя відчула, як її обличчя стало гарячим, але вона зібралася і рішуче підвелася. Їй потрібно було забрати свій рюкзак, як мінімум, щоб розірвати цей напружений зоровий контакт.

Вона підійшла до Макса. Той був набагато вищий, і Жені довелося задерти голову, щоб подивитися йому в очі. У цей момент їхні обличчя були критично близько. Вона відчула легкий, свіжий запах його шкіри та м’ятної жуйки.

— Віддай будь ласка. — Сказала Женя, простягаючи руку. Макс повільно віддав їй рюкзак, і їхні пальці ненароком зіткнулися. Він затримав свій погляд на її обличчі, і Женя подумала, що або він зараз поцілує її, або втече.

— А на що злилась? — Замість цього запитав він. Женя відвела погляд, в сторону, піджавши губи. Не хотілося, аби Макс думав, що вона не вчиться і нічого не знає.

— Там… тест… — Почала вона, починаючи розгойдуватися з носка на п’ятку. — А ми з дівчатами не вчили нічого, от і нервуємо. — Макс на це лише промугикав щось, не чутне Олі, а потім опустив погляд, дістав із кишені телефон і швидко набрав щось. Його довгі, тонкі пальці швидко бігали по екрану.

— Ми з тобою в різних класах, але не в різних світах. Я писав цю контрольну вчора. Тема ж про кліматичні пояси? — Женя аж подалася вперед.

— Ти… знаєш? — Макс усміхнувся, і родимка під оком здригнулася.

— Знаю. Насправді моя сусідка з «В» класу — відмінниця, і вона вже встигла накатати повний гайд по відповідям, бо писали у понеділок. Вона, звісно, не Дарина і не має доступу до Лєрочки, але прогнози дає точні. — Макс швидко зробив кілька рухів по екрану, і його телефон злегка завібрував. — Тобі зараз прийдуть правильні відповіді. Це не врятує тебе від необхідності відкрити підручник, але принаймні заспокоїшся, зможеш списати. 

— Дякую. — Прошепотіла вона, і цього разу її голос був щирим, без сорому. Макс підморгнув їй, випрямився, сховав телефон у кишені і підняв руку, махнувши.