Пий, або секрет

Наступний урок географії, той, що у четвер, теж було замінено. Оля одразу ж запитала у батька щодо стану вчительки, але Віктор Олександрович, який досі злився на той поступок доньки, лише відповів сухе "нормально". Дарина ж відразу чомусь надала детальну відповідь:

— Дуже багато спить, п'є чаї та твої ліки. — Хоч і з відчутним сарказмом, але з турботою відповіла вона, коли Оля вже вшосте спитала це на уроці математики.

— Дівчата, сподіваюся, ви обговорюєте нову формулу та способи вирішення задач за нею? — Тут же перервав свій монолог Кирило Матвійович та грізно глянув на трійку, що випросили в нього сидіти ближче одна до одної.

— Так. І ми дійшли висновку, що сумуємо за такими формулами, як складання та віднімання. — Без страху мовила Женя. Клас приснув зо сміху, але лише Марина і Ірка, ну і ще дві дівчинки, з якими вони близько спілкувалися, осудливо глянули в їх бік. Ну звичайно, вони посміли не слухати їхнього улюбленого вчителя.

— Даремно смієтеся, дівчата. — Грізно гиркнув на них математик, але не зробив нічого, аби насварити чи розсадити дівчат. Учителі на диво швидко звикли, що тепер біля постійно невгамовного дуо Олі та Жені вони бачили не Марину та Ірку, а ще одну таку саму, як і Женя й Оля, Дарину. Дівчата не заважали одна одній вчитися, оцінки у них були одними з найкращих в класі, та й на уроках вони більше переписувалися на папірцях, аніж розмовляли. Тож адміністрація не робила спроб завадити розвивати і так складну в ці часи дружбу.

У п'ятницю Оля побачила з вікна кабінету інформатики, як Валерія Віталіївна виходить зі школи та сідає на пасажирське сидіння не нової синьої Мазди. Це було на п'ятому уроці, а отже уроки географії у всієї школи вже закінчилися. Чомусь Оля захотіла вивчити розклад географії на кожен день у кожному класі. Але коли задумалася, чому вона так зробила, і захотіла вивчити, як і всі дівчата, розклад математики, то потерпіла невдачу та змогла вивчити хіба лише у своїй паралелі.

У суботу Оля, яка планувала довше поспати, прокинулась о восьмій ранку від нескінченних дзвінків Жені. Ледь роздерши очі, вона підняла голову, дивлячись на зелений кружечок, що запрошував взяти трубку. Смішна фотка Жені, де та сиділа мокра, вилізши зі ставка, в який її штовхнула Оля, висвітилась на весь екран.

— Ало? — Відповіла нарешті Оля, не змушуючи себе піднести телефон до вуха.

— Дура, ти шо, спиш досі?! — Збуджений голос подруги був голосніше, ніж на гучномовці.

— Шо ти хочеш од мене? — Прокряхтіла Оля.

— Ден влаштовує шось типу вечірки в себе, у нього ж день народження! — Тараторила Женька. — Ти просто маєш піти, ми хоча б розвіємося! Давай, Дара и твій Льоша теж будуть! Сьогодні о третій я тебе буду чекати біля Весільного парку, він запрошує нас до своєї дачі, якраз доїдемо.

— Але...

— Там навіть Макс буде!!! — Наступний оклик Жені остаточно дав зрозуміти, що подруга витягне її з ліжка у будь-якому випадку, будь-якими засобами.

— Окей, блін... — Зітхнула Оля, скинула дзвінок, і застогнала, накинувши на голову ще теплу ковдру.

О другій вона вже вийшла з дому, крокуючи проспектом вниз. Сонечко світило в очі, в навушниках, провід яких бовтався по поясу, грала Лана Дель Рей, американська співачка, та її пісня Diet Mountain Dew. Оля не була фанаткою такого жанру, але саме сьогодні і в такий час їй здавалося, що лише ця пісня буде підходящою під настрій. З самого ранку вона відмінила додаткову французьку, дозволивши своїй вчительці, Любові Михайлівні, жіночці у віці перепочити та з'їздити на вихідні до сина та невістки.

Оля вже чекала біля фонтану на Весільній площі, де так само сиділа купа підлітків. За плечима тягнула спину гітара, захована в футляр. Оля любила іноді грати для однокласників на посиденьках. Їх клас єдиний у всій школі можна було назвати більш-менш дружнім.

Оля намагалась розгледіти в натовпі знайомі обличчя, але усі були надто незнайомі. Женя запізнювалась вже на 15 хвилин, і це починало дратувати. Ще й на повідомлення не відповідала.

—  Привіт!!! — Голосний окрик позаду Олі змусив ту підстрибнути, важка гітара потягнула її назад, і Оля теж почала падати за нею. Спочатку її настигло відчуття, ніби земля зникла з-під ніг, потім її серце стрибнуло в горло, руки безпорадно смикнулись у повітрі, і здавалося, вона зараз впаде...

— Ай! — Вирвалося в неї, але замість болючого удару сильні руки схопили її під спину й плечі.

— Ти що, серйозно? — Засміявся знайомий голос біля самого вуха. Оля кліпнула. Обличчя Льоші було дуже близько. Він трохи важко дихав після ривка, але усміхався, наче справді радий її зловити. — Ти завжди така артистична? — запитав він, не поспішаючи ставити її на ноги.

— Я... Гітара... — Оля вся палаючим вогнем, намагалась щось сказати, але мозок плавився просто в руках у цього ідіота.

— Тю, то нашо ти брала її? — Почувся голос Жені ззаду, і Оля нарешті вирвалась із Льошиних рук, відступаючи назад. Позаду стояв ще й Макс, який з цікавістю за всім спостерігав, жуючи жуйку. — Чи це спеціально?

— Ха-ха, дуже смішно. — Пробурмотіла Оля, поправляючи ремінь на плечі. Вона досі була червона як буряк.

— Короче, пішли. У нас трамвай туди через 7 хвилин буде. — Макс рушив уперед.

Розкішний заміський будинок їхнього однокласника Дена знаходився так далеко, що компанії довелося добиратися туди більше години. Втім, вони не запізнилися, бо на відміну від Макса, який вже бував у цьому населеному пункті, інші запрошені були тут вперше, і їм довелося поблукати вулицями з не менш дорогими будинками. Ден вже чекав на них, кожного вітаючи та запрошуючи до двору. У альтанці вже звалили немалу купу різних подарунків. До них додалися ще колонка та сертифікат в спорт магазин від Олі. Разом з Льошею вона пішла в будинок, аби покласти речі та, можливо, допомогти винести та накрити стіл. Женя і Макс десь зникли, а Льоша залишився переносити стільці з хати до альтанки на дворі. Оля знайшла Дарину на кухні, та розкладала сир та ковбасу на тарілочці, і виходило доволі непогано.