Глава 10

Кетрін

— Назви причину, — Ітан зняв з себе футболку і знову втупився на мене, а я зависла на його торсі, не маючи сили відвести погляд.

— Подобається те, що бачиш? — усміхнувся чоловік, а я запізно зрозуміла, що тупо його роздивляюся.

— Е… У тебе гарне тіло, — зніяковіла, як школярка.

— Роки тренувань, — знизав плечима чоловік.

— А у мене зі спортом зовсім не склалося.

— Тобі тільки спорту не вистачало. І так за вітром, напевно, ходиш, — хмикнув, розвеселившись.
А ось це вже грубо. Я, між іншим, все життя стежу за своєю фігурою.

— Довго мені чекати? Якщо причин у тебе немає, значить ... — він став повільно підходити до мене.

— Як це немає? На вулиці холодно і йде дощ!

— Це не проблема, вдень було жарко і вода в басейні тепла.

— У мене немає купальника, — приводила далі свої аргументи. Він зупинився, удаючи, що задумався.

— Теж не біда. Домовимося, що я не буду на тебе дивитися, — розтягнув хижу усмішку, від якої мурашки пробігли вздовж хребта.

— Я хочу спати, — привела останній аргумент. Більше в голову нічого не приходило, від його близькості взагалі плуталися думки.

— От після купання і поспиш, сон буде міцним, як у Майка, — він вхопив мене за руку і змусив встати, стягнув плед і розстебнув кофту. Зробив все настільки швидко, що я не встигла навіть пікнути.

— Я сама! — вигукнула й обхопила себе руками.

— Як скажеш, — підняв руки вгору.

— Мені треба налаштуватися, — тягнула час, поглядаючи на двері й обдумуючи план втечі.

— Не вийде, — усміхнувся чоловік, перехопивши мій погляд і, не давши мені отямитися, підхопив на руки. В декілька секунд, подолавши відстань до басейну, стрибнув, тримаючи мене у своїх обіймах. Вода насправді виявилася теплою, я виринула і закашлялася.

— А якби я не вміла плавати? — почала обурюватись.

— І? Думаєш, я б кинув тебе тут тонути? — він підплив ближче до мене. На нас зверху крапав дощ. Хоч я і не романтична персона, але це було дуже красиво. Але футболка підскочила вгору та обліпила тіло, я намагалася поправити її, та марно старалася.

— Допомогти зняти? — потягнувся Ітан.

— Ні, — бризнула на нього водою.

— Як скажеш, — ліг на спину й поплив до іншого кінця басейну.

— Ти в штанах! — крикнула йому вслід. Він так і не зняв спортивні штани, стрибнув прямо в них.

— Не хочу тебе бентежити, у мене під ними нічого немає, — заявив цей нахаба і зник під водою.

Я не дуже добре плаваю, мене завжди лякає, коли під ногами не відчувається опора, тому намагалася триматися ближче до борту.

— Пірнай, а то замерзнеш, — крикнув Ітан, прямуючи в мою сторону.

— Мені й тут добре.

— О, так ти справді погано плаваєш? – підплив до мене. — Тоді тобі пощастило.

— В чому? — розвернулася до нього.

— У тебе буде ексклюзивний урок, — не давши мені заперечити, обійняв за талію і відірвав від поручнів.

— Не бійся, обійми мене за шию, — прошепотів на вухо.

— А хто сказав, що я тебе боюся?

— Взагалі-то я говорив про глибину, — хмикнув чоловік. Нічого не відповівши, обійняла його за шию.

— Ніколи б не подумав, що відважна Кетрін може чогось боятися.

— У всіх є свої страхи, — кинула, кайфуючи від його близькості. Мені взагалі не хотілося говорити, досить того, що він обіймає мене. Хотілося зупинити час і насолодитися цим моментом.

— І який же твій? Крім глибини, звичайно.

— Ага, так я тобі й сказала.

— Вдихни глибше, — різко скомандував і потягнув мене під воду. Я міцно заплющила очі та ще сильніше вхопилася за чоловіка. Не люблю дії, виконання яких, від мене не залежить, але з Ітаном мені не було страшно.

— Попереджати треба, — вигукнула, коли змогла нормально дихати.

— Ти б не погодилася, — сказав, притискаючи мене до себе.

— Вірно, — як виявляється, він добре вивчив мене.

— Ти будеш вчитися плавати?
— Мені й так добре, — пробурчала, не бажаючи відсторонятися.

— Тоді час виходити, ти змерзла.

Дощ припинився, а я навіть не помітила цього. Ітан вийшов і допоміг мені.

— Виявляється, ми можемо нормально спілкуватися, — подивився мені в очі. – Коли ти перестаєш шипіти на мене.

— Що? Ти... – але договорити не вдалося, бо Ітан перервав мене поцілунком. Ніжно торкнувшись моїх губ і не відчувши опору, поглибив поцілунок і притиснув мене до себе. Здавалося, що я цілий рік сиділа на строгій дієті, а зараз вона закінчилася, і я не могла насититися ним. Не знаю, скільки часу ми так цілувалися, але, коли він потягнув вгору мою мокру футболку, я відсторонилася.

— Давай не будемо заходити далі, щоб потім не шкодувати, — подивилася в його очі.

Ітан кивнув. Взявши за плечі, повернув спиною до себе, підняв руки й різко стягнув з мене футболку. Не встигла обуритися, як на мої плечі опустився плед, він ніжно закутав мене в нього, знову повертаючи до себе обличчям.

— А ми нічого поганого не робили, — підморгнув і поцілував у ніс. Як ляльку, розвернув мене в бік дверей і легенько підштовхнув.

— На добраніч, Кетрін.

На неслухняних ногах я дійшла до своєї кімнати, переодяглася в сухий одяг і залізла під ковдру. Всі мої думки були зайняті Ітаном. Як би я не намагалася його забути, нічого у мене не вийшло. Після сьогоднішньої ночі, я остаточно зрозуміла, що кохаю його. А ще, полюбила грозу і теплу зливу, вони будуть нагадувати мені цю чарівну ніч.