Глава 3

Кетрін

Нарешті потепліло, бо таке відчуття, що на порозі осінь замість весни. Сьогодні я, як бджілка, трудилася вдома і запланувала купу справ. Ще один плюс в моїй роботі – це зручний графік.

Увечері з відрядження повернуться батьки і я налаштована приготувати вишукану вечерю. На курси, як збиралася, я звичайно, не пішла, але кілька онлайн уроків сумлінно подивилася. По дорозі в супермаркет набрала номер Аліси. Ми давненько не бачилися, треба б навідатися до них у гості.

— Катюш, привіт! — почула бадьорий голос подруги.

— Привіт, як там ви? Я сьогодні вихідна, може, пообідаємо разом?

— З задоволенням, але сьогодні я працюю.

— Невже великий бос відпустив дружину на роботу? 

— Ми вели довгий процес перемовин, і удача виявилася на моєму боці, — розсміялася Аліса.

— Правильно, так з ним!

— Насправді, я виходжу поки що на пів дня і займаюся тільки одним замовленням.

— Як Майк?

— Все добре, бабуся на чергуванні, поки мене немає. Ми з Аланом планували злітати в Маямі десь через місяць, ти з нами?

— Не думаю, що мене відпустять з роботи, але можна запитати.

— Було б чудово відпочити всім разом. Лора з Річардом теж хочуть прилетіти, збереться вся компанія.

— А цей теж буде? — згадуючи про Ітана, мій тон завжди змінюється.

— Поки що не знаю, він начебто повинен прилетіти у справах, тоді й поговоримо з ним.

— Мене не клич, коли він буде, не хочу його бачити, — пробурчала в слухавку.

— Ви більше не спілкуєтеся? — здивовано запитала подруга.

— Ні, я вирішила позбутися цього почуття, вистачить з мене очікування.

— Може воно й на краще, — протягнула Аліса.

— Що краще? — не зрозуміла її.

— Ой, я не тобі, мені час, — вигукнула Аліса і поспішила відключитися.

Подумаєш, які всі зайняті. Сухар теж у справах приїде. Чим він хоч займається? Навіть не приходило в голову запитати раніше, затуманив мені мізки. Ну нічого, я швиденько вивітрю цей туман і більше не поведусь на красиву картинку.

Як приємно провести час з сім'єю, давно ми так не сиділи з батьками, просто насолоджуючись спілкуванням. Вони ділилися новинами про свої досягнення у біохімії, а я налаштовувалася розповісти про свої життєві зміни.

— Мамо, тату, мене скоротили, — зважилася і нарешті сказала.

— Як? – зойкнула мама й прикрила рота долонею.

— Чому не зателефонувала? — своєю чергою, запитав батько. – Не хвилюйся, зможеш відпочити, а потім щось знайдеш по душі.

— Я вже влаштувалася консультантом в ювелірний салон.

— Що? — обурилася мама. — Що це за робота така? У тебе гарна освіта, а ти продаєш брязкальця.

— Це хороший салон і зовсім не дешевий. Мені захотілося змінити щось і поміняти атмосферу офісу на більш спокійну.

— Тобі хоч подобається, доню? — тато, мабуть, зрозумів, що переконати мене не вийде.

— Нормально, — усміхнулася рідним. — Зараз я вас повеселю і покажу форму.

В кінці робочого дня Кевін видав мені форму і тепер ми з Мартою будемо, як двійнята, в однакових вбраннях. Приміряла її й вийшла до батьків, які побачивши мене, ледь стримували сміх.

— Смійтеся вже, — пробурчала. — Мені в цьому цілими днями працювати.

Містер Вільямс оригінальністю не відрізняється, такий одяг хіба що монахиням носити: штани класичного крою та сорочка, застебнута до самого підборіддя. Похмурість цього образу доповнює незрозумілий сірий колір тканини. Загалом, супер стильний наряд, в переносному сенсі, звичайно. На Марті форма виглядала не так жахливо, як на мені. Не знаю, як змусити себе вдягти це завтра.

— Жах, — засміялася мама. — Хто носить таке зараз?

— На це прекрасне вбрання я чекала два місяці, — сіла на диван.

— Ей, обережніше, помнеш! — підколов тато, ледь стримуючи сміх.

— Ой, Сашко, мені здається, його нічим не зіпсуєш, — хмикнула мама і ми дружно розсміялися.

Я так і не зважилася одягти її і їхати всім містом, тому акуратно загорнула випрасувану форму і взяла з собою. Марта вже була на робочому місці. О котрій же вона приходить, якщо я ще жодного разу не випередила її?

Часу до відкриття було досить, тому переодягнувшись пила каву і намагалася налаштувати себе на робочий лад. Марта пила чай і була задумливою.

— Марто, все добре?
— Не звертай уваги, — злегка усміхнулася дівчина.
Це було дивно, її мовчання схвилювало мене. Було помітно, що дівчина нервує.

— Може, я можу допомогти? — спробувала розговорити її.

— Ні, це особисте. Ми трохи посварилися з хлопцем.

— Вперше бачу тебе такою засмученою.

— Ми вже довгий час збираємо гроші на власне житло, — почала вона й замовкла.

— У Нью-Йорку житло дуже дороге, не засмучуйся, — спробувала підтримати дівчину.

— Я трохи заощадила і хотіла докласти до загальної суми, в нашому випадку кожен долар на рахунку. Але грошей, у схованці, виявила лише частину, — зітхнула дівчина.

— І? Може погано дивилася? — я не розуміла до чого вона веде.

— На моє запитання, Джон розкричався і заявив, що позичив їх якомусь другу. Сказав, що це не тільки мої гроші й він може забрати половину.

А ну тепер зрозуміло. От козел, цей Джон!

— Марто, ти впевнена, що тобі потрібен такий чоловік поряд?

— Зараз я ні в чому не впевнена, — дівчина ще більше посмутніла. Я намагалася підтримати її, але в цій ситуації навіть не знала, які слова краще підібрати. Та й годинник вказував, що час працювати.

Сьогодні якийсь нескінченний день, ми з Мартою навіть не обідали нормально. Цілий день сновигали туди-сюди покупці, і Кевін знаходив нам роботу. В черговий раз вказавши, де протерти пил, зник у кабінеті.

— Чому він такий психований сьогодні? — не витримала я напруги.

— Якщо ти помітила, він не дуже палає бажанням працювати. Зазвичай, проявляє активність, коли наближається перевірка.

— А думаю, до чого такий переполох.