Глава 14

Коли ми повернулися до академії після нічного патрулювання в лісі, відчуття того, що ми щось упустили, не покидало мене. Ліс і зустріч із темною фігурою залишили глибокий слід у моїх думках. Я не могла позбутися відчуття, що цей випадок має значення, ніби сам ліс залишив на мені невидимий знак, який я ще мала розшифрувати.

Пам’ять про холодний вітер, що зворушував гілки, шелест листя під ногами, дивні тіні й силу темної постаті не давала мені спокою. Я відчувала, як всередині прокидається енергія, яку раніше не могла повністю контролювати, і вона тепер вимагала виходу, ніби сама всесвітня сила кликала мене до дії. Кожен подих нагадував про щось невідоме, що тепер жило у мені, мов маленьке вогняне ядро, готове вибухнути у будь-який момент.

Але зараз мене чекало ще одне випробування — навчання. Новий день приніс із собою шум коридорів академії, запахи старих книг, дерев’яних сходів і легкий аромат магічної палички, що пролежала на столі після тренування. Здавалося, усе було звично, але я знала, що тепер нічого не буде таким, як раніше. Щось у повітрі, у кожному шурхоті кроків, у відблиску світла на стінах академії відчувалося змінено — як якщо б сама магія навколо мене реагувала на внутрішню напругу, що вирувала всередині.

Я йшла коридорами повільно, прислухаючись до власного дихання. Здавалося, що крихітні частинки магії, що завжди парили у повітрі академії, тепер рухалися по-іншому — повільніше, обережніше, мов перевіряючи мене. Серце б’ється швидше, а руки відчувають легке поколювання — магія прагне виходу, і я повинна навчитися її приборкати. Кожна сходинка під ногами відлунювала тихим звуком, який здавалося, відбивався у всіх куточках старовинного будинку академії, нагадуючи, що ми тут не просто для навчання, а для випробувань.

День після пригоди я намагалася сконцентруватися на заняттях, але думки постійно відлітали в іншу сторону, повертаючи мене до темного лісу, до тієї фігури, яка здавалася вічною, наче сама земля під нею пам’ятала її силу. Я згадувала, як холодне повітря стискало груди, як шелест листя нагадував про щось невідоме, і як кожна тінь здавалася живою. Це було не просто спогадом — відчуття залишилося у тілі, як слабкий, але постійний струм магії, який тепер жив у мені.

Першим уроком був курс із бойової магії, на якому ми мали тренувати точність. Тоні і Аміна, як завжди, були серед найкращих. Вони здавалися настільки впевненими у своїй силі, а їх магія була настільки точною, що інколи я відчувала суміш заздрості і захоплення. Кожен рух Тоні був впевненим, зосередженим, як у майстра, який знає, що робить, а Аміна — непохитна, холодна, майже беземоційна, і це викликало у мені внутрішнє напруження, адже я розуміла: я теж повинна так само впевнено стояти на ногах.

— Мія, сфокусуйся, — звернувся до мене Еді, коли я пропустила чергове завдання.

Його голос був спокійним, але твердість у ньому змушувала мене зосередитися, наче він тонко відчував хвилюючу енергію всередині мене і хотів повернути її у потрібне русло.

Я подивилася на нього, намагаючись приховати своє роздратування. Контролювати вогонь було складно навіть у найкращі дні, а після лісу мої думки постійно відлітали. Але я не могла дати собі слабину — знала, що це мій шанс показати, на що я здатна. Я глибоко вдихнула, відчула тепло, що пульсує в моїх долонях, наче маленьке сонце всередині мене, готове вибухнути яскравим полум’ям.

Закривши очі, я намагалася відкинути всі думки, зосередившись лише на магії. Вогонь… так, вогонь. Я відчула, як він прокидається, відчуття палаючого жару піднімається від серця до рук, охоплюючи тіло, як невидимі язики полум’я. Серце калатало у такт із магією, яка поступово виходила на поверхню, наче слухаючись мою волю. Кожна клітина мого тіла тремтіла, наповнена енергією, що хотіла вирватися назовні, і я відчула, як сила зливається з моїм диханням, рухом рук, поглядом.

— Ось так, — почувся голос Тоні поруч. Він стояв поряд, уважно спостерігаючи за моїми рухами, його присутність була заспокійливою, наче якір, що тримав мене на місці в морі розбурханих емоцій. — Тепер спробуй утримати це.

Я зосередила всю увагу на вогні. Спочатку з’явилася лише маленька іскра на моїй руці, що швидко перетворилася на крихітний палаючий клубок. Потім він повільно розширився, утворюючи маленький вогняний м’яч. Я здивувалася, що змогла досягти такого результату, але розуміла — це лише початок. Серце моє билося швидше, пальці тремтіли, але я тримала концентрацію, відчуваючи, як магія в мені стає живою, рухомою, ніби реагує на мої думки.

Я відчула, як полум’я, немов живе, обвивало мою руку, танцювало по долоні й пальцях, як маленькі яскраві змії, готові злетіти в повітря. Кожен рух був обережним, зосередженим, адже я знала — достатньо лише хвилини неуваги, і магія вийде з-під контролю. Але всередині мене панував спокій, новий вид впевненості: те, що сталося в лісі, зробило мене сильнішою, навчило не боятися власної сили.

— Молодець, — похвалив мене Тоні. — Тепер спробуй направити його в ціль.

Я кивнула і нахилилася, щоб спрямувати вогонь у певну точку. Крок за кроком навчалася контролювати енергію, фокусувати силу в одному місці, аби вона не вибухнула безконтрольно. Через кілька спроб вогонь точно влучив у центр мішені, не вибухаючи і не розсіюючись. Я відчула гордість і трепет, адже кожна маленька перемога підживлювала мою впевненість і давала сили для наступного кроку.

— Виглядає дуже добре, — Тоні посміхнувся, задоволений. — Але пам’ятай, що це лише один аспект твоєї магії. Тобі потрібно ще більше тренувань.

Мені не потрібно було, щоб хтось це повторював — я сама це розуміла. Магія була важкою, але з кожним разом я відчувала себе сильнішою. Вогонь не був лише силою — він був частиною мене, моїм продовженням, і тепер я знала, що можу навчитися керувати ним у повній мірі.

До кінця заняття я відчула невеликий прогрес. Це ще було далеко від того, щоб сказати, що я оволоділа стихіями повністю, але відчуття сили всередині мене було неймовірним, як потік енергії, що оживляє кожну клітину тіла. Я дивилася на полум’я, яке танцювало на долоні, і розуміла: воно більше не просто інструмент — воно було моїм союзником, частиною мене.