Глава 13

Цього разу моя рутина була перервана раптовою пригодою. Я, Вікторія, Тоні та Еді отримали завдання провести нічне патрулювання в лісі, який знаходився недалеко від академії. Здавалося б, нічого особливого — як і зазвичай, перевірка території на можливі магічні аномалії. Але цього разу щось було не так. Повітря пахло сирістю й тліючим листям, а тиша, яка огортала ліс, була надто густою, щоб її можна було пояснити природними законами.

Листя під ногами шелестіло під обережними кроками, а дерева нависали над нами, мов живі стражі, що спостерігають і чекають на будь-яку помилку. Кожне дерево, кожна гілка здавалися настільки реальними, що навіть рух повітря, який відбивався від них, здавалося, міг стати пасткою.

Ми йшли групою, тримаючи дистанцію один від одного, щоб не збиватися з шляху, і кожен крок лунав у темряві як власне серцебиття. Холодний вітер пробирав крізь одяг і волосся, зворушуючи гілки і шурхотячи, наче шепіт стародавніх істот, яких не можна було побачити.

— Не подобається мені цей ліс, — прошепотіла Вікторія, намагаючись тримати голос спокійним, але відчутно хвилюючись. Її руки трохи тремтіли, хоча вона намагалася цього не показувати.

— Це просто ліс, — відповів їй Еді, роблячи перший крок уперед. — Але якщо ти хочеш, ми можемо повернутися.

Вікторія лише похитала головою, і ми продовжили рухатися вперед. Темрява поступово огортала нас, ніби живий покрив, стискаючи простір і час навколо. Я відчувала, як серце б’ється частіше, а магія, яка завжди була моїм провідником у темряві, здавалася пригніченою. Повітря здавалося густим, важким, наче кожен подих давався з працею. Я намагалася відчути магічні хвилі навколо себе, але навіть вони були слабкішими, ніж зазвичай, як ніби хтось або щось забороняло їх течію.

Що далі ми йшли, то сильніше відчувалася присутність лісу, ніби він дихав разом із нами. Листя скрипіло під ногами, тіні від дерев плелися у дивні візерунки, а повітря ставало холоднішим із кожним кроком. Ліс ніби випробовував нас, перевіряв нашу витримку, наповнюючи простір тишею, яка тримала у собі очікування чогось невидимого і небезпечного.

І ось, коли ми наблизилися до забороненої частини лісу, раптом зникло світло. Магія, яка завжди допомагала нам орієнтуватися, наче хтось вимкнув її, залишивши нас у повній темряві. Абсолютна темрява огортала кожен кущ, кожну гілку, а наші власні тіні здавалися чужими, страшними, живими. Звуки стали сильнішими — шелест листя, крики нічних птахів, власне дихання — усе здавалося надто гучним і небезпечним.

— Що за чорт? — прошепотіла я, відчуваючи, як серце почало битися швидше, а руки холоднішали від напруги.

Я сконцентрувала свою енергію на вогні, намагаючись викликати хоча б маленьку іскру. Проте нічого не сталося. Мене охопила паніка — невелика, але жива, як пульс темряви. Вогонь, який завжди реагував на мою волю, цього разу ніби відмовився слухатися, наче сама стихія лісу відмовилася підкорятися.

— Це не звичайна магія, — сказав Тоні. Його обличчя здавалося серйознішим, ніж зазвичай, і в його голосі відчувався тривожний відтінок. — Нам слід бути обережними.

Ми наблизилися до великої полянки, яка виглядала майже невидимою серед темряви. І там щось стояло. А точніше — хтось. Темна фігура виднілася лише силуетом, але її присутність була настільки потужною, що здавалося, вона була частиною самого лісу. Вона ніби випромінювала стародавню силу, і кожен наш крок відчувався під її поглядом, навіть якщо ми його не бачили. Я відчула, як щось глибоко всередині мене прокидається, стародавня енергія, яка довгий час спала, ніби чекала саме на цей момент.

— Хто ви? — Еді звернувся до темної фігури, але його голос звучав ледь чутно, здавалося, навіть вітер поглинав його слова.

Фігура залишалася мовчазною. Я відчувала її погляд, який проникав глибоко в мене, пробуджуючи страх, захоплення і неймовірну енергію одночасно. Я намагалася не панікувати, але тіло тремтіло від напруги, а магія всередині мене пульсувала, наче готова вибухнути.

І тоді сталося щось неймовірне. Вогонь, який я відчувала лише як легку іскру, спалахнув яскравіше, наповнивши мене силою, якої я раніше не відчувала. Він розростався, обіймаючи простір навколо, мов живий. Я відчула, що можу управляти ним з новою владою, направляти його не лише на предмети, а й на простір навколо себе. Маленькі язики полум’я кружляли у повітрі, перетворюючись на мерехтливі спалахи, що відбивалися від дерев і створювали дивне світло, достатнє, щоб розрізняти обриси лісу.

І я не була сама: здається, мої друзі також відчули зміни, бо магія повітря і вогню почала взаємодіяти, утворюючи іскри, що розсіяли частину темряви. Повітря наповнилося енергією, яка здавалася майже живою, і кожен подих підсилював магічну хвилю навколо нас.

Фігура все ще стояла, як влитий у ніч, мов спостерігаючи, як ми проявляємо власну силу. Кожен наш рух відчувався не просто як дія, а як частина якоїсь великої гри, де ми ще не знали правил. І раптом фігура зникла. Вона злилася з лісом настільки швидко, що навіть я не встигла зрозуміти момент переходу, лише відчула, як повітря наповнилося якоюсь незрозумілою енергією, що змушувала серце калатати швидше і одночасно дарувала відчуття величезної сили.

— Що це було? — я ледве стримувала подих, відчуваючи, як серце досі б’ється шалено.

— Не знаю, але нам краще йти, — Вікторія нахмурилася. — Цей ліс має свої таємниці. Нам краще не наражатися на небезпеку. Прогулянка завершена.

Ми швидко покинули місце зустрічі, а серце моє ще довго не хотіло заспокоїтися. Я відчувала, як моє тіло пульсує від нової енергії, магія стала сильнішою, більш чутливою і живою, і я знала: це лише початок чогось набагато більшого.

— Мія, ти в порядку? — запитала Вікторія, коли ми трохи заспокоїлися.

В її очах було те саме питання, яке мучило й мене. Ми дійсно були в порядку, чи це лише початок більшої небезпеки, яку ми ще не могли зрозуміти? Я відчула, як всередині з’являється дивне поєднання страху та захоплення. Наше випробування тільки починалося. Ми ввійшли у ліс, щоб перевірити простір, а він перевірив нас. Я знала, що це не просто нічне патрулювання — це був перший урок у тому, що магія й світ навколо нас набагато глибші й небезпечніші, ніж я могла уявити. І я була готова дізнатися, що чекає попереду.