Глава 25

Семестр майже завершився, і я не могла повірити, як швидко пролетіли ці кілька місяців. Здається, тільки вчора я переступила поріг Академії і вперше дізналася, що магія — це не просто вигадка. Тепер усе було зовсім іншим. Моя магія розцвітала, і я відчувала себе впевненіше, ніж колись, хоч і все ще не розуміла до кінця, ким я була насправді. Кожен день відкривав нові горизонти, і водночас залишав за собою нові питання: про минуле, про майбутнє, про те, ким я можу стати, і що для цього потрібно.

Я сиділа в бібліотеці, перечитуючи свої конспекти до фінальних іспитів. Всі ці теоретичні знання здавалися такими важливими, але мені важко було зосередитись. Моє мислення металося між магічними закляттями та питаннями, які не давали спокою вже кілька тижнів. Я відчувала, що знання — це лише половина шляху. Інша половина — розуміння себе, розуміння того, хто ти є і що чекає попереду, як і чому магія стала невід’ємною частиною мого життя.

Ми з Максом та іншими студентами факультету вогню готувалися до випускних іспитів, але я не могла позбутися відчуття, що, незалежно від результатів, цей семестр для мене вже був чимось більшим за звичайний період навчання. Це було нове початок, нові знайомства, нові емоції, і, головне, розуміння того, що я потрапила в справжній магічний світ, де все набагато ширше й складніше, ніж я могла собі уявити. Щодня я відкривала нові закутки бібліотеки, досліджувала невідомі лабораторії, шукала старовинні трактати й підручники, які зберігали магічні знання століть.

Сьогодні вранці ми всі отримали листи від професорів, що підводили підсумки семестру. Я обережно відкрила конверт, відчуваючи, як руки тремтять від хвилювання. Погляд моїх очей швидко пробіг по рядках — оцінки, випробування, рекомендації. Я не могла стримати усмішку, коли побачила, що моя робота над магією вогню була високо оцінена.

Мені вдалося пройти випробування з цієї дисципліни з одним з найкращих результатом серед усіх студентів факультету. Певно, я пишалася собою, хоч і знала, що це лише початок. Справжня битва попереду — з викликами, що чекали поза стінами бібліотеки і навіть поза Академією, адже магія ніколи не була простою.

На одному з іспитів я помітила Макса. Він стояв, розмовляючи з Вікторією, і його серйозний вигляд навіяв мені відчуття, що навіть він почувається напружено. Макс став для мене не просто найкращим другом, а й вірним наставником. Його підтримка завжди відчувалася, навіть коли він мовчав. І хоча іноді він показував м’якість і турботу, я знала, що він не розкриває всіх своїх емоцій. Він — майстер у приховуванні того, що відчуває.

Я повернулася до своїх конспектів, але тут почувся голос Аріели, яка підійшла до мене з посмішкою на обличчі. Її легкі кроки, теплий погляд і тихий сміх відразу трохи розрядили напруження в повітрі.

— Мія, — вона сіла поруч зі мною. — Як у тебе справи? Готова до решти іспитів?

— Не зовсім, — я відклала книгу. — Але, думаю, все буде добре. Як ти?

— О, я? Я абсолютно не хвилююсь, бо вже готова до іспитів як ніколи, — сміялась вона. — Хоча чесно кажучи, я рада, що цей семестр нарешті закінчується. Багато емоцій було.

— Справді, — погодилася я. — Цей семестр змінив мене. Я не можу навіть уявити, що буде далі.

— Така вже магія, — з загадковим поглядом сказала Аріела. — Вона ніколи не дає тобі розслабитися. І навіть якщо ти думаєш, що все зрозуміло, насправді це тільки початок.

Її слова знову привели мене до думок про моє минуле. Я дивилася на Аріелу і розуміла, що вона теж має свої таємниці. Хоч ми й стали близькими, я все ще не могла забути те, що Марта сказала мені кілька тижнів тому. Секрет, який вона зберігала, залишав відбиток у кожному моєму подиху. Це не просто стосувалося мене — це стосувалося всіх, хто був поруч зі мною.

Я відчула, як легкий холод прокотився по спині, коли подумала про невідомість. І коли все це розкриється, я була готова дізнатися, хто я насправді. Але зараз — це ще не час. Зараз ми були тут, у цьому магічному світі, і я мала пройти цей шлях, хоча й не знала, куди він веде.

Увечері ми з друзями пішли святкувати кінець семестру. Гуртожиток був заповнений сміхом і розмовами, коли ми разом готували вечерю. Всі працювали у своєму ритмі: хтось нарізав овочі, хтось ставив казани на плити, а хтось — сміявся, обмінюючись історіями. Атмосфера була живою і теплою, але водночас я відчувала в собі якусь внутрішню напругу.

Коли всі сіли вечеряти, сміх і розмови заповнювали кімнату. Ми ділилися новинами, планами на наступний рік, а я слухала їх усіх і відчувала, що навіть у всіх цих суперечках і сумнівах ми знайшли щось спільне — дружбу, яку я не хотіла втратити. Вона була стабільною, як магічний щит, який захищав від зовнішніх бур і сумнівів.

Але в голові знову крутилися ті питання, які не давали спокою. Я не знала, що буде далі. І навіть якщо я отримала гарні оцінки і пройшла іспити, було багато інших речей, про які я повинна була дізнатися. Я замислилася про Марту, про її слова, про таємниці, які ще залишаються нерозкритими. Іноді я питала себе, чи готова я до всього, що чекає попереду.

Після вечері я вийшла на терасу академії, відчуваючи холодне вечірнє повітря на обличчі. Вогні містечка миготіли внизу, а небо поступово темніло, стаючи глибоко-синім. Я вдихнула, відчуваючи, як напруга дня поступово спадає, але знання, що попереду мене чекає ще більше випробувань, додавало відчуття мети. Мій шлях тільки починався, і я була готова йти ним, крок за кроком, навіть якщо він виявиться важким і сповненим таємниць.

Тиша ночі і легкий шелест листя під ногами стали для мене знаком, що настав час обдумати все, що відбулося. Я знала, що завтра повернуся до бібліотеки, шукаючи відповіді, і що знайдені там старі книги та записи можуть змінити все. Вогонь, який я опанувала в Академії, пульсував у мені, і я відчула, що він стане моїм провідником у пошуках істини, яку я давно наважувалася шукати.

Світ магії відкрив мені нові можливості, нові виклики, нові таємниці, і я відчула, що мій шлях тільки починається. І навіть якщо цей шлях буде важким і тернистим, я знала одне: я зможу йти ним далі, покроково, і жодна таємниця не залишиться нерозкритою, коли настане час.