Глава 23

Темні вечори в бібліотеці стали моїм місцем спокою, моїм прихистком у світі, який здавався хаотичним і непередбачуваним. Тут, серед стелажів із давніми томами та запаху старого паперу, я могла знайти тишу, що огортала мене як теплий плед. Книги й архіви були єдиними союзниками у цьому світі, де здавалося, що нічого не зрозуміло, і все відбувається за власними, невидимими правилами. Кожен шурхіт сторінки, кожен легкий скрип підлоги нагадували мені про те, що час у цій бібліотеці рухається повільніше, а світ зовні лишається позаду, ніби у пастці власного хаосу.

Цього разу я вирушила в глиб бібліотеки, подалі від галасливих студентів і тих, хто відпочивав у читальних залах. Моя мета була чітка: знайти більше альбомів старих випускників Евори, сподіваючись натрапити на щось, що могло пролити світло на моїх батьків і на їхнє життя до моєї появи. Я повільно йшла між високими стелажами, відчуваючи, як темрява, що панувала у глибині бібліотеки, загострює увагу. Кожна тінь здалася живою, кожен звук кроків відлунював глухо, нагадуючи про власну самотність у цьому світі знань.

Я зупинилася біля стелажа з альбомами, його дерев’яні полиці пахли старим лаком і пилом. Руки тремтіли, коли я брала перший том, ніби відчувала енергію всіх поколінь, які пройшли через ці стіни. Знову я перегортала сторінки старих альбомів. Усміхнені обличчя моїх батьків здавалися далекими, майже незнайомими, і водночас дивно близькими.

Я бачила знайомі риси, сміх у очах матері, впевненість у поставі батька. Від кожного фото виходила енергія часу, який уже ніколи не повернеться. Я навіть не помічала, як важко мені стало дихати, поки не натрапила на одне знімок, який привернув мою увагу особливо сильно.

Це була фотографія, на якій моя мама була молодою — гарною, радісною, майже безтурботною. Мої батьки, Макс і Марта, стояли поруч із групою інших студентів. Я бачила їхню молодість і невинність, яку ніколи не мала змоги побачити власними очима. Фото виглядало знайомо — я бачила його раніше, — але цього разу щось змінилося. Я відчула, як у свідомості щось шорхає, щось неспокійне, змушуючи придивитися уважніше.

Мене не давало спокою те, що мої батьки володіли різними стихіями. Я вчила біологію і знала, що, наприклад, якщо у батьків різні групи крові, дитина може успадкувати одну з них або певну комбінацію. Але як міг народитися вогонь із поєднання повітря і води? Це здавалося неможливим.

Я швидко знайшла книгу з генетики чарівників. Так, тут і таке описувалося. Двадцять перше століття досліджувало майже все. Я перечитувала її сотні разів, але мою появу завжди пояснювали як частину пророцтва. І раптом, коли я відкрила сторінку, з неї випав листок. Він ніби був навмисно залишений тут і чекав на мене.

На ньому було зображення мого батька з якоюсь дівчиною. Підпис: «Щорічна подорож у Альпи, 2007». Я відчула, як у грудях щось защеміло. Це означало, що він того року не був в Україні, а дядько казав, що мама не покидала місто. Моя голова обернулася — все, у що я вірила, похитнулося.

Слова на фото прокололи мене наче уламки льоду. Я не могла дихати, мої пальці тремтіли, тримаючи фотографію, яку раніше вважала звичною. Серце билося шалено, і в голові виникла буря з невідомих почуттів — шок, злість, розгубленість. Я тримала альбом і не могла зрозуміти, чому ніхто не розповів мені цього раніше.

Я знала, що Марк був моїм батьком. Я вірила в це стільки років. Але тепер здавалося, що реальність зламала цю віру. Як могло так статися? Чому я ніколи не знала правди? І чому ніхто не попередив мене? Відчуття, ніби весь світ змінився, накотило хвилею паніки. Моя реальність хиталася під ногами, і я відчула, що опинилася на краю безмежної прірви. Моя родина, моє минуле — все, у що я вірила, виявилося частково вигадкою або прихованою правдою.

Слова на фото не давали мені спокою. Я перечитувала їх знову і знову, намагаючись розгадати їхній сенс. Якщо Марк не був моїм справжнім батьком, хто тоді був? І що означає ця "не випадковість" його смерті? Це не могла бути проста випадковість. Хтось спеціально залишив фотографію — вона була занадто особиста, щоб бути просто випадково знайденою.

Я відчула, як ноги підкошуються, і сіла на стілець, намагаючись зібратися. Але думки крутяться безупинно, не даючи спокою. Невідомість, яка раптом увірвалася в моє життя, була важкою, наче темний туман, що обплутав усе навколо. Тепер замість того, щоб мати чітке уявлення про своє походження, я була втягнута у глибоку темряву питань і сумнівів. Хто був моїм справжнім батьком? І що мені робити тепер?

Я стиснула фото в руках, ніби намагаючись знайти в ньому якийсь оплот спокою, але нічого не допомагало. Це був лише початок довгого і болісного шляху пошуків. Де шукати відповіді? Хто міг би допомогти розплутати цю історію? І що, якщо правда буде ще більш шокуючою? Я дістала ще один альбом і почала його переглядати, сподіваючись на хоча б маленьку підказку. Але чим глибше я копалася, тим темнішими ставали знайдені деталі.

Я зрозуміла, що більше не можу просто йти далі, не знаючи, хто я насправді. Від цього моменту моє життя змінилося назавжди. Я була готова до того, щоб знайти відповіді, навіть якщо цей шлях вимагатиме неймовірної витримки, рішучості і навіть сміливості — всього, що в мені тільки було.

І поки вечір у бібліотеці спускався глибше, освітлюючи старі полиці лише слабким світлом ліхтарів, я відчула, що мій внутрішній вогонь — той самий, який я опановувала щодня у магії — почав пульсувати сильніше. Він не був більше просто частиною мене, він став моїм провідником у темряві невідомого, символом сили, яку мені доведеться знайти, щоб витримати правду і зрозуміти себе.

Я провела пальцем по сторінках альбому, відчуваючи на дотик рельєф старого паперу, і наче сама магія минулого шепотіла мені: «Не бійся. Відповіді знайдуться. І ти будеш готова». Втома почала давати про себе знати, але внутрішній вогонь, наповнений рішучістю, не давав мені заснути спокійно. Цей вечір у бібліотеці став переломним моментом: темрява навколо і всередині мене почала поступово освітлюватися новим світлом, і я знала, що завтра вже не буде таким, як сьогодні.