Глава 21

Я прокинулась рано, навіть не чекаючи цього. Перші промені сонця, що пробивалися крізь вікна моєї кімнати, вже огортали все золотавим світлом, а повітря було настільки свіжим, що я відчула, як воно відразу проникає в кожну клітину мого тіла. Ще кілька хвилин, і я б просто лежала, вдихаючи аромат ранку і слухаючи, як шурхотять листя за вікном. Але сьогоднішній день вимагав дії — день, коли я мала пройти свій персональний урок магії вогню з Максом.

Чесно кажучи, я відчувала змішані почуття. З одного боку, я була схвильована можливістю отримати таку практику від самого Макса, але з іншого — хвилювання не давало мені спокою. Я знала, що це буде випробування не тільки для моїх здібностей, а й для мого внутрішнього сприйняття магії вогню. Як я буду справлятися? Чи зможу я контролювати цей вогняний потік, не знищивши все навколо? Моя уява малювала картини вибухаючих полум’яних куль, дерев, що згорають, і крихких кам’яних постаментів, які можуть розсипатись від необережного руху. Серце калатало швидше, а руки ледве не тремтіли від передчуття.

Виходячи з кімнати, я зустріла Ітана, який вже був на ногах і пив гарячий шоколад. Хоча й був вихідний, він вирішив прокинутись набагато раніше. Хоча, за його словами, для Ірландії це нормально.

— Привіт, Мія! — він усміхнувся. — Як підготовка до великого уроку?

— Так собі, — я знизала плечима. — Трішки нервую. Не кожного дня починаєш вчитись потужній магії вогню.

— Не переживай, ти ж сама — вогонь! — він пожартував, показуючи рухами, як наче обережно обводить навколо мене вогняний шар.

— Над компліментами для дівчат тобі ще варто попрацювати, — розсміялась я. — І ти би краще поспав.

— Та ні, я маю купу справ, — він дістав телефон. — Піду подивлюсь рілси в інстаграм.

— Ну давай, — посміхнулась я.

Пройшовши коридором, я побачила Макса, який вже чекав мене біля головного виходу з будівлі. Його погляд був спокійним, але в ньому я помітила знайоме занепокоєння, яке він намагався приховати. Макс завжди був стриманим, але я знала, що це не означає відсутність емоцій. Він, наче мовчазний страж вогню, завжди здався мені людиною, що відчуває кожен рух магії набагато глибше, ніж інші.

— Ти готова? — запитав він, коли я підійшла.

— Якби ти тільки знав, як я хвилююсь, — сказала я, намагаючись не виглядати занадто нервовою. — Моя магія і так непередбачувана. А тут ще й ці нерви.

Він усміхнувся, але це була швидше коротка посмішка — не та, що могла б заспокоїти. Я все ще не знала, як поводитися з Максом, адже він добре знав моїх батьків. Це була людина з давно забутого минулого, пов’язана з моїм дитинством, з яким я майже не мала контактів.

— Ну що ж, розпочнемо, — сказав він, коли ми вийшли в сад за гуртожитком. — Знай, я буду поруч, якщо ти захочеш зупинитись. Але вогонь не пробачає нерішучості.

Я кивнула, і ми вирушили до однієї з віддалених частин навчального комплексу. Це був спеціальний майданчик для практики магії, призначений для вогняних заклинань. Тут усе було продумано: кілька великих кам’яних постаментів для магічних вогнів, спеціальні сигнальні канавки, щоб не допустити неконтрольованого розповсюдження вогню, і невеликі кам’яні бар’єри для безпеки. Навколо простягався природний ліс, де дерева створювали тінь і захищали від палючого сонця. Повітря було насичене ароматом землі, хвої та свіжості, і я розуміла, що цей спокій лише посилить мою концентрацію.

Макс підійшов до одного з кам’яних постаментів, витягнув з-за спини маленьку червону паличку і махнув нею в повітрі. Вогняні спалахи відразу охопили її, утворюючи сяючий диск, який обертався, мов живий.

— Це твоє поле. Для початку спробуй просто зібрати енергію. Не хвилюйся, я буду поруч, — він дав мені знак наблизитись.

Я глибоко вдихнула і закрила очі, намагаючись зосередитися. Слухала своє серце, відчувала, як вогонь уже тече в мені. Я була його частиною, і це повинно було бути легко. Зібравши всі сили, я вивела паличку в повітря, намагаючись зосередити всю енергію в точці, де мала виникнути іскра. Вогонь не прийшов. Я відчула лише легкий подих, і в моїй руці ніби залишився холод.

— Спокійно, Мія, — Макс уважно стежив за моїми рухами. — Ти не повинна хвилюватись. Вогонь вимагає терпіння, а не поспіху. Дай собі час.

Я кивнула і спробувала знову. Цього разу відчула, як мої пальці запалюються, наче дрібні іскорки, що пульсують у темряві. Вони вирвались на поверхню, поки не запалилися вогняними лініями, що обвивали мою паличку, танцюючи, немов живі.

— Добре, — Макс дав мені поради. — Тепер спробуй зрозуміти, як утримувати вогонь в межах контролю.

Я сконцентрувалася, намагаючись відчути всі рухи енергії. Вогонь спалахував і згасав, немов тестував мене, мою рішучість і терпіння. Це було не просто. Але нарешті я зуміла! Вогонь загорівся, і тепер я могла відчути його справжню силу. Він був мій, я тримала його в руках. Але водночас відчувала, що не можна повністю віддаватися цьому полум’ю, бо воно легко могло вирватися з-під контролю. Макс стояв поруч, спостерігаючи за кожним моїм рухом, і я бачила у його очах тихе схвалення.

— Ось так, — сказав він, коли я змогла утримати полум’я. — Ти справляєшся краще, ніж я очікував.

Але я знала, що це лише початок. Ще багато чого треба було навчитись, і я мала ще багато часу, щоб зрозуміти всі тонкощі вогняної магії. Вогонь був сильним, і я повинна була навчитися бути ще сильнішою, аби не втратити контроль. Я подивилась на Макса, який стояв з усмішкою, схвалюючи мої успіхи.

— Ти сказала, що не знаєш, чи вдасться, — зазначив він. — Але я бачу, що ти справляєшся з цим.

І справді, я відчула в собі не тільки вогонь, а й впевненість. Мені подобалось, коли магія була очікуваною, і мені вдавалося її контролювати. Але водночас я розуміла, що сила — це не лише вміння створити полум’я, а й здатність не дати йому керувати мною. Я вдихнула глибоко, відчуваючи тепло у грудях і тихе пульсування магії в руках, і подумала, що таких днів, коли ти відчуваєш себе одночасно живим і сильним, хотілось би більше.