Глава 12

Після обіду я попрямувала на урок Макса разом зі своїми однокласниками. Інші ж факультети пішли до своїх кураторів. Цього уроку я чекала чи не найбільше. А ще ж в нас будуть індивідуальні заняття і я зможу керувати своєю стихією. Сонечки волохаті, як же я цього сильно чекаю. Більше ніж своє день народження.

І треба ж бути такому, що у коридорі я зіштовхнулась з Аміною. Ні, я буквально налетіла на неї, збивши дівчину з ніг. Я чесно намагалась втриматись, та занадто пізно помітила її.

- Ти що не бачиш куди йдеш? – прошипіла вона, поки хлопці допомагали мені піднятись.

- Я випадково, - тихо відповіла я. – Вибач.

- О, я сумніваюсь в цьому, - продовжувала вона. – Думаєш така особлива і тобі все можна? Ми маємо тобі дорогу вступати?

- Заспокойся, - Тоні зупинив Аміну. – Це випадковість, і Мія вибачилась.

- А ти що без своїх хлопців нічого зробити не можеш? – розсміялась Аміна. – Певно зручно, можна навіть нічого не боятись.

І вона хотіла ще щось сказати, а хлопці в той час стали близько до мене, аби захистити у разі нападу. Але я не думаю, що це справді потрібно. Аміна ще ж хотіла щось сказати, як раптом нас відштовхнув одну від одної вітер. Він був не сильним, проте достатнім, що заспокоїти.

Обернувшись, я побачила дівчину з рожевим волоссям та синіми очима, що ховались за стильними окулярами. Вона була вдягнена у чорні джинси та сорочку, а ще чорні важкі черевики. На руці вона навіть мала досить велике татуювання. Я на мить замилувалась цим. І лише потім згадала, що бачила її раніше. Вона з мого класу, проте завжди тримається окремо, подалі від усіх.

- Вікторія, - крізь зуби промовила Аміна.

- Мені здається, що вам треба охолонути, - посміхнулась дівчина. – Не змушуй мене застосовувати більш сильну магію.

- Ти вмієш керувати своєю стихією? – здивувалась я.

- Дивне питання в академії магії, - Вікторія перевела погляд на Аміну. – Краще йди в свій клас.

Я бачила, що рука дівчини тягнеться до чогось, що заховане в неї за поясом, проте Аміна вчасно взяла себе в руки. Вона лише фиркнула, а тоді зайшла в клас. Я хотіла подякувати Вікторії, та вона вже попрямувала далі.

- І хто це? – здивувався Влад, брюнет з зеленими очима, що мав неймовірну посмішку.

- Вікторія, - мрійливо сказав Марк, світловолосий сіроокий хлопець. – Вона, як і я, з Польщі. Її стихія проявилась ще у дитинстві, тому дівчина вміє нею керувати.

- Круто, - лише сказала я.

Я навіть не знала, що таке буває. Але певно ця дівчина особлива. Та в мене не було часу задумуватись про це, адже вже час поспішати на урок до Макса. На щастя ми прийшли навіть раніше за викладача, і я сіла за своє місце за першим столом.

- Відчуваю себе безпорадною, - сказала я Ітану. – Аміна вважає, що я ніщо без вас. Це неабияк дратує.

- Не бери в голову, - відмахнувся той. – Те, що говорить ця дівчина, нікого не турбує. Вона просто заздрить.

- Це точно, - фиркнув Карлос. – Будь-яка дівчина в школі зараз би мріяла опинитись на твоєму місці.

І я це прекрасно розуміла, проте не хотілось ставити себе в позицію жертви для інших. Так, мені справді пощастило мати одногрупників, що готові заступитись за мене. Проте я і сама маю вміти постояти за себе.

За мить увійшов Макс, що уважно спостерігав за кожним з нас. Його погляд затримався на мені, від чого стало трохи некомфортно. Таке відчуття, ніби він знав мене. Хоча може це лише тому, що йому як і іншим цікаво, адже я перша дівчина на факультеті вогню.

- Отже, - почав він. – Ви тут, бо маєте іскру. Це не просто вогонь, адже ця сила дарує життя, може зцілювати та дарувати надію. Але не помиліться. Іскра – це ще не полум’я.

Чоловік підняв руку, і в повітрі одразу спалахнув вогник. Жовтогарячий, живий, він тремтів немов хотів вирватись на волю. Мене ж тягнуло до цієї магії, і так хотіло доторкнутись та відчути його тепло. Я побачила, що і інші ніби відчували теж саме.

- А тепер скажіть мені, що таке магія вогню? – запитав Макс.

- Це сила, що палить наших ворогів, - самовпевнено сказав Стефан. – Сила, що здатна знищити кожного, що стане на нашому шляху.

- Це сила, що палить нерозумних, які загрожують нашій безпеці, - відповів Тоні.

- Може ще хтось? – запитав чоловік. – Як щодо Мії?

- Це сила, що дає життя, - сказала я. – Сила, що зможе подарувати тепло, яке зігріє кожного.

Макс посміхнувся, адже йому сподобалась моя відповідь. Він клацнув пальцями, і вогник згаснув, залишивши лише тепло на згадку, яке розсіялось класом. Стало навіть якось сумно без цього.

- Магія вогню це не просто палаюче полум’я. Це воля, це емоція. Вогонь – не просто енергія, це частина вас, - продовжував чоловік. – Якщо ви не зможете керувати собою, тоді і сила вам не піддасться.

Він зробив крок уперед і поглянув на кожного з нас. Цей погляд був схожим на той вогник. Такий теплий та рідний. Ось це було надто дивно, як на мене. Певно чоловік дуже піклувався про студентів.

- Як ви думаєте, що сильніше: вогонь чи людина, що його створює? – запитав Макс.

- Людина, - відповів Ітан. – Проте не варто ставити себе вищим за магію. Це має бути симбіоз.

- Правильно, - чоловік ледь помітно кивнув йому. – Вогонь без контролю – це хаос. Він знищує все, що трапляється на його шляху. Але якщо ви навчитесь володіти ним, то він стане вашим найвірнішим союзником.

Макс провів рукою в повітрі, і раптом навколо кожного учня спалахнули маленькі вогники. Вони не обпікали, лише мерехтіли, немов досліджували своїх власників. Я затамувала подих. Це був початок справжнього випробування.

Вогники тремтіли в повітрі, наче живі істоти, що чекали команди. Дехто з хлопців одразу спробував керувати своїм полум’ям – махали руками, стискали пальці, намагаючись підкорити вогонь грубою силою. Але полум’я не підкорялось. Навпаки, воно або зникало, або виривалось вгору, змушуючи власників відсахнутись.

- Це не м’ячик, яким можна жонглювати, - Макс зітхнув, подивившись на Деметрайоса, в якого вже тлілі рукава. – Спокійно, не панікуй.