Глава 10

Прокинулась я за годину до будильника. Вчора ми розійшлись по своїх кімнатах близько дванадцятої ночі, та я ще довго не могла заснути, продумуючи перший навчальний день. Чи не вперше я так ретельно готувалась, ніби кожен рух, кожен погляд матиме значення. Хотілось виглядати відповідно, і водночас бути собою.

Я лежала на ліжку, дивлячись на стелю, намагаючись заспокоїти тривогу, яка не давала спокою. Серце билося швидко, а розум наповнювався питаннями: «А що, якщо я не впораюсь? А що, якщо загублюсь у коридорах? А якщо хлопці помітять мою невпевненість?»

Та разом з цими думками з’являлося й інше відчуття — хвилююче передчуття новизни, магії та пригоди. Нарешті я відчула, що мій внутрішній світ готовий відкритися для нового життя. Повітря в кімнаті було свіжим, злегка прохолодним, а сонячні промені, що пробивалися крізь штори, додавали відчуття спокою. Я глибоко вдихнула і відчула, як серце починає заспокоюватися. Сьогодні все буде по-іншому. Сьогодні починається новий розділ мого життя.

Я вирішила вдягнутись у щось просте та зручне. Вибрала темно-сині джинси, білу сорочку, що трішки спадала на плечі, та улюблені кеди. Волосся зібрала у високий хвіст, а макіяж обмежила мінімумом — трохи туші та блиску для губ. Склавши все необхідне у рюкзак, я швидко вибігла з кімнати, де вже на мене чекав Ітан. Він теж вирішив не надягати нічого формального — звичайні джинси та футболка виглядали на ньому невимушено, але стильно.

— Давно чекаєш? — запитала я, трохи посміхаючись, бо відчувала легкий холодок ранку.

— Та ні, ти якраз вчасно, — відповів він, посміхаючись у свою характерну спокійну манеру, поки ми прямували коридорами. — Я подумав, що краще піти разом. Одному тут можна легко загубитися.

— Це добра ідея, — погодилась я. — Еді казав, що Евора надто велика для першокурсників.

— Еді? — запитав Ітан, піднявши брови.

— Мій друг. Принаймні я так думаю, — знизала плечима я. — Ми познайомились у потязі сюди.

— Солідний вік вашої дружки, — усміхнувся Ітан, і я ледве стримала сміх. — Це всі українки так легко погоджуються на авантюри чи лише нам пощастило?

— А я особлива, — фиркнула я, сміючись. — На тебе ще й не таке чекає.

Ми вийшли з гуртожитку, де вже чекали інші хлопці з нашої групи. Усі виглядали досить просто, окрім Карлоса Мордеро, симпатичного іспанця з чорним волоссям та очима такого ж кольору. Він одягнув костюм, який підкреслював його спортивну фігуру. Я на мить застигла, захоплена образом, і відчула, як він помітив мою увагу — підморгнув мені, від чого я одразу почервоніла.

— А ми якраз чекаємо на вас, — сказав Тоні, сідаючи поруч, — Думаю, буде добре, якщо з’явимось усі разом. Вогняний факультет завжди виділявся.

— Я запропонував Мії триматись разом кілька хвилин тому, — розсміявся Ітан. — Але так навіть краще.

Я лише кивнула, розуміючи, що дійсно легше рухатись у компанії знайомих людей. Пройшовши кілька коридорів, ми опинилися біля головної будівлі школи. Там вже зібралася велика кількість студентів, і серце трохи забилося швидше. Паніка знову почала підкрадатись: «А що якщо я загублюсь? А якщо заплутаюсь у кімнатах?»

Але досить швидко ми знайшли потрібну аудиторію. Усередині було затишно, світло від вікон падало м’якими променями, а запах старого дерева і магії наповнював кімнату. Стіни були обшиті темним дубом, а на полицях стояли книги з різних епох, що виблискували золотими літерами на корінцях. Еді вже сидів позаду, зайнявши для мене місце. Я посміхнулась і підійшла до нього, решта хлопців теж зайняла місця навколо мене. Тоні пильно роздивлявся Еді, наче перевіряючи, чи він не становить небезпеку.

— А я бачу, що в тебе з’явилася особиста охорона, — посміхнувся Еді.

— Вони просто вирішили захищати єдину дівчину на їх факультеті, — розсміялась я. — Уяви, що ти одразу маєш дев’ять старших братів. Круто, звичайно, але не знаю, чи не виникне в майбутньому проблем.

— Одна вже є, — відповів Еді.

Хлопець вказав на інших дівчат, які сиділи неподалік. Деякі з них перемовлялись між собою, кидаючи погляди у мій бік. Відчуття було дивне — раніше я ніколи не була в центрі уваги, а тут я стала темою номер один.

— Чому вони мені заздрять? — тихо подумала я.

— Уяви собі, — пояснив Еді. — Що на факультет Вогню вже століттями не потрапляли жінки, а відьом з України взагалі майже не було. І ось тобі дісталась унікальна можливість — час серед дев’яти симпатичних хлопців. Ось і весь секрет.

— Я і не збиралась, — відповіла я, трохи сміючись.

— Хіба що можна спробувати знайти спільну мову з Аріелою, — вказав Еді на дівчину з довгим темним волоссям, що читала книжку. — Вона з мого факультету, дуже приємна. Я вас познайомлю.

Я хотіла щось сказати, але в цей момент до аудиторії увійшов викладач. Високий чоловік із сивим волоссям і яскраво-зеленими очима, вдягнений у старомодний костюм, який дивовижно пасував його постаті.

— Всім доброго ранку, — пролунав глибокий голос. — Я не затримаю вас довго — після уроку на вас чекатиме сніданок. Мене звати професор Мартінес, і я викладатиму вам цілий ряд предметів. Почнемо з «Контролю енергії». Це важливий предмет, і саме з нього варто починати.

Я відчула, як серце почало битися швидше. Все, про що я мріяла від дитинства — навчитися контролювати магію, нарешті стало реальністю. В один момент все здійснилось. І тепер я була щасливою.

— У відьом та відьмаків є магічна енергія, що дає можливість керувати стихіями та використовувати найпростіші чари, — продовжував професор. — Якщо правильно спрямувати її словами, що теж несуть енергію, можна творити справжні дива. Але будьте обережні: надмірне використання призводить до виснаження. Сьогодні ми почнемо з теорії, щоб зрозуміти основи.

Я відчула, як всередині загоряється цікавість і нетерпіння. Кожне слово професора оживало перед очима: формули, правила, способи концентрації. Я спостерігала за іншими студентами — як хтось тихо записував, хтось нахилився до сусіда, щоб тихо щось запитати. Атмосфера була сповнена магії і водночас дисципліни.