Глава 10

Прокинулась я за годину до будильнику. Вчора ми розійшлись по своїх кімнатах близько дванадцятої ночі, та я ще годину не могла заснути, адже продумувала перший навчальний день. Чи не вперше я так ретельно готувалась. Хотілось виглядати відповідно.

Тому і сьогодні я вже не могла спати та почала збиратись. Так як тут немає певної форми, то я вирішила вдягнути прості джинси та сорочку, а ще взула кеди. Склавши все необхідне в рюкзак, я швидко вибігла з кімнати, де вже на мене чекав Ітан. Він теж вирішив не виряджатись.

- Давно чекаєш? – запитала я.

- Та ні, ти якраз вчасно, - посміхнувся він, доки ми прямували коридорами. – Я подумав, що краще буде, якщо ми підемо разом. Одному можна тут загубитись.

- Це добра ідея, - погодилась я. – Еді казав, що Евора надто велика для першокурсників.

- Еді? – не зрозумів хлопець.

- Мій друг. Принаймні я так думаю, - знизала плечима я. – Ми познайомились в потязі сюди.

- Солідний вік вашої дружки, - мало не розсміявся Ітан. – Це всі українки так легко погоджуються на авантюри чи лише нам пощастило?

- А я особлива, - фиркнула я. – На тебе ще й не таке чекає.

Ми якраз вийшли з будинку, де вже чекали хлопці з нашої групи. Усі виглядали досить по простому. І лише Карлос Мордера, симпатичний іспанець із чорним волоссям та такими ж очима, вирішив вдягнути костюм. До речі сиділо на ньому це просто прекрасно. Та й мав він спортивну фігуру, а сорочка була трохи розстібнута. Та здається це звичайний стиль цього стиля.

Я аж на мить замилувалась ним. Помітивши це, хлопець підморгнув мені, від чого я одразу ж почервоніла. Цікаво, чому вони всі тут? Це якась традиція.

- А ми якраз чекаємо на вас, - сказав Тоні. – Думаю, буде непогано, якщо ми з’явимось всі разом. Вогняний факультет завжди ж виділявся.

- Я запропонував триматись разом Мії кілька хвилин тому, - розсміявся Ітан. – Але так навіть краще.

Я ж лише кивнула, адже мені і справді буде легше в компанії знайомих людей. Тому всією цією компанією ми і попрямували до будівлі школи. Вже збиралось досить багато людей і в мене почалась якась паніка. А що як я все ж загублюсь? З моєю вдачею це точно на мене чекає.

Досить швидко ми знайшли потрібну аудиторію, і до цього часу всі мої страхи поступово зникли. Все обов’язково має бути добре, а значить хвилюватись нічого. Тому я видихнула та увійшла в середину. Еді ж все сидів позаду, зайнявши для мене місце.

Я посміхнулась та попрямувала до нього. Інші хлопці теж зайняли місця в кінці аудиторії навколо мене. Тоні ж якось занадто уважно роздивлявся Еді. Невже вони справді вирішили захищати мене і зараз перевіряли чи не становить для мене небезпеку цей хлопець. Сонечки волохаті, нащо ж так буквально сприймати слова Макса.

- А я бачу, що в тебе з’явилась особиста охорона, - посміхнувся Еді.

- Вони просто вирішили захищати єдину дівчину на їх факультеті, - розсміялась я. – Уяви, що ти одразу маєш багато старших братів. Це круто, звичайно, але я не знаю чи не виникне в майбутньому проблем.

- Одна вже є, - відповів Еді, вказуючи на інших дівчат.

Деякі перемовлялись між собою, дивлячись в мій бік. І судячи з характеру розмови, в цьому не було нічого хорошого. Раніше в моїй школі мене особливо ніхто не помічав, а тут я стала прямо темою номер один.

- Чого я їм так не подобаюсь? – не розуміла я.

- Ну от уяви, - почав Еді. – На факультет вогню вже багато століть не потрапляли жінки. Вже годі й говорити про відьом з України. Та й чи не кожна мріяла би проводити час в оточенні дев’ятьох симпатичних хлопців. А це все дісталось тобі, - посміхнувся друг. – Тому все дуже просто, вони заздрять тобі. Приготуйся, так буде ще деякий час. Подругу знайти буде не просто.

- Я і не збиралась, - фиркнула я.

- Хіба що можна знайти спільну мову з Аріелою, - він вказав на якусь дівчину з довгим темним волоссям, що читала книжку. – Вона з мого факультету. Дуже мила та приємна, я вас познайомлю.

- Бачу ти вже й подружку завів, - розсміялась я. – Швидко встиг.

- Мені щось сказати про твоїх дев’ятьох хлопців чи і так зрозуміло? – посміхнувся Еді.

Я хотіла йому щось сказати, але в цей час в аудиторію зайшов викладач. Це був високий чоловік, волосся якого вже торкнулась сивина. На вигляд йому було років п’ятдесят, проте зелені очі яскраво сяяла. Вдягнений цей чоловік був у якийсь старомодний костюм, але йому пасувало.

- Всім доброго ранку. Я не буду вас дуже довго затримувати, адже на вас чекатиме сніданок після мого уроку, - почав чоловік. – Мене звати професор Мартінес, я викладатиме у вас цілий ряд предметів. І почнемо ми з «Контролю енергії». Це дуже важлива річ, тому саме з неї варто починати день, - продовжував професор.

Мені було цікаво дізнатись більше, адже це стосувалось магії. А я хотіла навчитись керувати своїм даром. Тим паче це саме те, про що я мріяла ще з дитинства. І тепер воно стало реальністю.

- У відьом та відьмаків є магічна енергія, що дає нам можливість не тільки контролювати одну з чотирьох стихій, а також використовувати найпростіші чари, - продовжував професор. – Тому якщо правильно спрямувати її за допомогою слів, що мають в собі теж певну енергію, то ви зможете створювати справжні дива, - чоловік посміхнувся. – Але є небезпека використати занадто багато та отримати виснаження, що може призвести до не найкращих наслідків. Саме цьому ми з вами і будемо вчитись на моїх уроках. А поки, розпочнемо з теорії.