Макс

Досі важко було уявити, що Емілія вчитиметься саме на моєму факультеті. Кожен раз, коли бачив її у великій залі або навіть просто поряд, серце стискалося від відповідальності. Я буду її куратором, а значить маю навчити всьому, що знаю сам. Мені не хотілося, щоб на неї чекала та сама доля, що була в Клари. Не могла дозволити, аби вона зазнала того самого болю, тієї ж самотності, які колись роз’їдали мене зсередини.

Пройшло вже стільки років, а образ Клари все ще живий у мені. Коли закриваю очі, вона стоїть переді мною. Її посмішка, теплі, ніжні руки, неповторний голос, який міг би розтопити навіть найтвердіший камінь. Вона була ідеальною в усіх дрібницях, кожна її риса запам’яталася назавжди. І той час, коли ми були разом, я можу назвати найщасливішим у своєму житті. Тоді у мене була мета, за яку варто було боротися, тоді моє серце мало смак життя. А зараз… зараз я просто існую. Лише існую, не дозволяючи собі більше мріяти про щастя.

Нехай вона обрала іншого, але я знав, що Клара кохала мене до останнього подиху. Кожне її слово, кожен жест мовчазно говорили про це. І коли з’явилася донечка від того Марка, я відчував змішані емоції: радість за Клару, але і гострий, пекучий біль. Вони здавалися щасливими, сповненими життя і сміху, а я лише спостерігав зі сторони. От тільки я прекрасно знав, що її серце не перестало належати мені, навіть якщо вона й спробувала забути.

Більше десяти років я не можу нормально дихати. Тієї страшної ночі, коли світ обрушився на нас, моє повітря забрали. Я залишився сам на сам із власним болем, із тінню минулого, яка не давала спокою. Життя навчило мене, що помста може бути солодкою лише уявно; реальність ж приносить лише порожнечу. Проте я тримався однією мрією — знайти того, хто забрав Клару у мене, і помститися. Іноді я мріяв про те, як підійду до нього, заговорю, і весь цей біль, що роками нагромаджувався у грудях, знайде вихід у дії.

А тепер у мене з’явилася ще одна мета, і вона жива, тепла і реальна. Вона стоїть переді мною — донька тієї, кого я так сильно кохав. Емілія. Я буду для неї не просто наставником, але й другом, захисником, братом у цьому світі магії, який інколи буває жорстоким і несправедливим. Вона отримає шанс жити повноцінно, любити, сміятися, робити помилки і знову вставати. І я буду поряд, щоб її підтримувати.

Я згадав себе у її віці — як важко було навчитися керувати магією, як важливо мати поруч того, хто підтримає і не дозволить впасти духом. І тепер я знаю, що саме я можу стати цією опорою. Я бачив її уважний погляд, коли вона вперше торкалася магічної кулі, її тремтливі руки, коли вона робила перші кроки у вивченні елементів Вогню. Я відчував, як відчуття відповідальності і захисту переплітаються з ніжністю та теплом, які я ще зберіг у серці після Клари.

Я піднімаю очі на неї і бачу все те, що колись бачила Клара у мені — впевненість, спокій, обіцянку підтримки. Я мушу бути для Емілії всім: наставником у магії, другом у радості та печалі, захисником у небезпеці. І коли вона стане сильною, коли її життя набуде власного світла і щастя, тоді я зможу дозволити собі повернутися до думок про Клару. Я зможу шукати її у іншому світі, там, де ми ще можемо бути разом, де ніхто не зможе відняти в нас наше щастя.

Внутрішньо я відчував, як на мене накочує хвиля рішучості і сили. Все, що сталося, не марне. Все, що я пережив, навчило мене одній істині: я можу створити життя для когось іншого, і в цьому житті він або вона ніколи не будуть самотніми. І Емілія стане цією людиною.

Коли я спостерігаю за нею, як вона уважно слухає, як з цікавістю роздивляється факультет Вогню, я бачу перед собою майбутню майстриню, сильну, рішучу, але ще таку тендітну й потребуючу підтримки. І я обіцяю собі — жоден виклик, жодна небезпека не зможе її зламати. Я стану тим, хто стоїть поруч, хто вчасно підтримає, і хто навчить не боятися власної сили.

Це не лише обов’язок — це мій шанс виправити помилки минулого, зробити світ кращим через те, що колись було втрачене. І в глибині серця я вже відчуваю — одного дня ми обидва отримаємо те, що колись було відібране. І тоді, можливо, я зможу відшукати Клару у світі, де наші душі знову зійдуться.

Я зробив глибокий вдих і відчув, як тяжка напруга десятиліть поволі відпускає. Переді мною — нове життя, нові обов’язки, нові почуття. І в цьому житті я більше не самотній.