Глава 8

Ми йшли по коридорам Евори, і я із захватом все роздивлялась. На стінах висіли картини, що зображували різні періоди існування школи. А також видатні події нашої історії. Принаймні так мені пояснював Ітан. Він взагалі виявився досить цікавим.

За кілька хвилин ми увійшли до великої аудиторії у червоно-коричневих кольорах. Повсюди були зображення полум’я, а також в кімнаті немає нічого дерев’яного. Певно тут вчаться лише відьми із силою вогню. А мені подобається.

Ми сіли, і так вже вийшло, що мені дісталось місце попереду. Я відчувала себе абсолютно комфортно, навіть під поглядом Макса. Та цього разу він посміхався. І йому це дуже пасувало. Мені це подобалось, але не в тому сенсі, як могло здатись на перший погляд. Я відчувала ніби щось рідне в ньому.

- Всім доброго дня, - почав він. – Я радий, що вас відправили саме на наш факультет. Він невеликий, проте дуже дружній. Ми завжди стоїмо одне за одного горою. А також я радий нашому прекрасному поповненню, - він посміхнувся мені. – Це велика радість, що в нас не лише вперше дівчина, а також одна з останніх відьом України.

Я очікувала, що хлопці будуть незадоволені, як ті дівчата в залі. Проте мені лише посміхались та підбадьорливо поплескали по плечу. Саме це дало змогу видихнути, адже хоча б тут я можу не хвилюватись.

- Єдина проблема, в нас немає жіночого гуртожитку, - сказав Макс. – Раніше такої потреби не було. А селити тебе до інших, якщо чесно, не дуже хочеться.

- Я і сама від цього не в захваті буду, - фиркнула я.

- Так в чому проблема, бос, - посміхнувся блондин із блакитними очима на ім’я Стефан. – Нехай живе з нами. Ми не проти.

Це змусило розсміятись інших, але звучало все якось по доброму. Дуже сумніваюсь, що вони хотіли мене образити.

- Скоріше за все так і буде. Проте Амелія матиме власну кімнату, - погодився Макс. – Сподіваюсь, тебе це влаштовує?

- Цілком, - швидко відповіла я.

- Чудово, з організаційними питаннями розібрались. Тепер перейдемо до справи, - сказав чоловік. – Наш факультет славиться своїми сильними відьмаками, тому вам треба підтримувати імідж. Частина занять у вас буде проходити з іншими однокласниками, проте будуть і уроки, що присвячені вогню. В нас перевага, так як усі вже проявились. Тому, думаю, з цим не виникнуть питання.

Усі уважно слухали, навіть не перемовляючись між собою. А я ж десь в глибині душі досі не могла повірити, що це все відбувається по-справжньому.

- Я очікую від вас повної віддачі та зосередження, адже мені важливо аби ви були справжніми майстрами в своїй справі. Тому не соромтесь, підходьте до мене та питайте, - продовжував Макс. – Вас не багато, а значить раз в тиждень матимете особисте заняття зі мною. Я складу графік. Якщо ні в кого немає питань, то можете бути вільними.

- А як нам вас називати? – сказала я.

- Просто Макс, цього буде цілком достатньо, - посміхнувся чоловік. – І хлопці, оберігайте нашу єдину дівчину. Думаю, тобі буде не просто.

Більше питань ні в кого не було, а тому ми всі вийшли з аудиторії. Хлопці вирішили все ж дотриматись слів Макса та тримались поруч. Ось так в мене з’явилось ніби дев’ять братів одразу. Приємне відчуття, маю визнати.

Ми вийшли на вулицю та попрямували праворуч. Там була невелика двоповерхова будівля, що межувала з лісом. Вона була такого ж коричневого кольору, а на вході красувався знак полум’я. Так ось який він, гуртожиток. Поруч розташовувався невеликий спортивний майданчик та зона відпочинку, яка була ну дуже затишна.

А коли ми увійшли в середину, я одразу відчула родинний затишок. Тут було дуже тепло і багато дрібничок створювало неймовірну атмосферу. Вітальня була величезною, заповненою купою подушок, диванчиків та крісел, а ще величезний телевізор. Збоку з розташовувались сходи. З яких якраз спускався блондин, з яким я говорила раніше.

- Ласкаво просимо в наше пристанище, - посміхнувся він. – Я не представився. Моє ім’я Майкл. Я на п’ятому курсі.

- Мія, - відповіла я, потиснувши руку.

- Ми всі знаємо як тебе звати, - розсміявся хлопець. – Тут інколи буває досить шумно, але тобі усюди раді. Ходімо, я вам покажу ваші кімнати. Речі вже чекають там. Ви будете жити по троє в кожній. Ну і нашій принцесі виділена окрема.

Він повів нас на другий поверх, показавши кілька душових та туалетів. Я ж матиму окрему одразу в кімнаті. Приємний бонус, так як я єдина дівчина тут. Мої двері були світло-коричневими, і розташовувались майже в самому кінці.

А кімната була просто неймовірною. Не дуже великою, але мені це і не потрібно. Коричневі та червоні стіни, велика дубова шафа та ліжко. Ще стіл та шафа для книжок. А ще кілька зручних на вигляд пуфиків та стільчиків. Ну і звичайно, гарний туалетний столик. Збоку ж розташувались ще одні двері.

- Це все тут і було? – я скептично подивилась на Майкла.

- Почаклувала директор Гріссіо. Аби тобі зручніше було, - пояснив хлопець. – Ти тут обживайся, а ми тебе чекатимемо на дворі. В нас традиційна вечірка. Тому будемо раді, якщо приєднаєшся.

- А яка форма одягу? – запитала я.

- В чому тобі буде зручно, - відповів Майкл.

Після цих слів хлопець попрямував коридором, насвистуючи якусь мелодію. Я ж закрила за ним двері. Ліжко здавалось таким м’яким, що хотілось просто підбігти та стрибнути на нього. Що я в принципі і зробила. Купа подушок та м’який матрац ніби поглинули мене, і я розсміялась.