Макс

Через стільки років знову з’явилась відьма в Україні. Після Великої Війни це було настільки рідкісне явище, що зазвичай подібні здібності народжувалися лише в одній родині, і навіть це вважалося дивом або знаком долі. Тому коли мені повідомили, що в нашій школі з’явиться студентка з цієї країни, я одразу зрозумів, про кого йдеться. Серце моє пропустило декілька ударів, і я відчув дивний прилив одночасного хвилювання і тривоги. Це був момент, на який я чекав роками, і одночасно — момент, що лякав до кісток.

Проте я не врахував одного важливого нюансу. Емілія була такою схожою на свою матір… Ні, не зовнішністю, хоча й від неї вона отримала багато рис — світле волосся, виразні очі, ніжні риси обличчя. Схожість проявлялася радше у характері, у внутрішньому світлі, у тих дрібних рухах і жестах, які неможливо пояснити словами. Кожен її погляд, кожен жест нагадував мені Клару — ту, що назавжди оселилася в моїх думках, у пам’яті про минуле життя, яке вже ніколи не повернути. Хоча минуло більше десяти років відтоді, як її не стало, образ Клари залишався живим у моїй душі, як незгасне полум’я, що теплим світлом проникає навіть у найтемніші куточки пам’яті.

Але Емілія зовсім не була схожа на свого батька. Навіть частково її характер чи здібності не нагадували його. Гени Клари виявилися сильнішими, і це змусило мене непомітно посміхнутися. Бо ж так схоже на неї — навіть у дрібницях, у тих неявних рисах, що проявляються лише у справжніх ситуаціях, у хвилинах слабкості чи радості. Я відчував, що вже зовсім скоро ця дівчина стане частиною нашого магічного світу. І я зможу дати їй знання, що одного дня врятують не лише її життя, а, можливо, і життя тих, кого вона любитиме.

— Ти знайшов її? — запитала Марта, коли я увійшов до зали викладачів.

Її голос був тихим, але відчувалася насторожена турбота, ніби вона відчувала не лише присутність студентки, а й її майбутнє, що вже починало накладатися на наше теперішнє.

— Так, — відповів я, намагаючись зберегти спокій. — Вона могла бути лише з однієї родини.

— Дівчина схожа на Клару? — тихо промовила вона, ніби боячись навіть пошепки вимовити її ім’я. Її руки ледве стиснулися у кулаки, і я бачив, що в її очах блищать старі рани та пам’ять про події, що колись змінили наш світ.

— Ти навіть не уявляєш, наскільки, — прошепотів я. — Її характер, її світло… вона так схожа на ту, яку я так добре знав.

На якусь мить запанувала тиша. Це була не просто фізична пауза — вона несла в собі вагу спогадів, минулого болю і втрат. Марта, колись найкраща подруга Клари, теж відчувала цю присутність, відчувала, що з’явилася нова і водночас стара історія, яку доведеться прожити заново. Колись Клара врятувала нас обох, і тепер її донька приходила у світ, де вже давно не було простих правил.

Я бачив, як у Марти стискається серце, як вона стримує подих. Вона пам’ятала обіцянки, страхи і відчай минулих часів. А тепер ці емоції накладалися на новий виклик. Історія повторювалася, але вже в іншому поколінні, і ми не мали права допустити помилку.

— Це все буде випробуванням для кожного з нас, — тихо промовила жінка. Її очі, які завжди блищали розумом і добротою, тепер відбивали стурбованість і відповідальність. — Проте ми маємо вберегти доньку тієї, що одного разу врятувала нас усіх…

Я кивнув, відчуваючи, як хвилювання і відповідальність стискають грудну клітку. Це було не просто викликом для мене як викладача. Це був виклик для всієї школи, для всіх, хто пам’ятав війну, хто бачив темні часи, хто відчував втрату. І водночас — шанс на новий початок. Бо навіть у найтемніші часи світло Клари залишалося у пам’яті тих, кого вона торкнулася, а тепер воно оживало у її дочці.

Я уявив, як Емілія вперше переступить поріг нашої школи. Її очі, повні цікавості та страху, зустрінуться з очима тих, хто знає більше, ніж можна розповісти словами. Вона ще не здогадується про небезпеки і випробування, що чекають на неї. Але я бачив у ній силу, що могла пройти крізь будь-яку бурю. І ця сила, хоч ще юна і не сформована, обов’язково змінить світ навколо.

Я уявляв, як її перший урок магії стане водночас відкриттям і випробуванням, як вона буде вчитися стримувати потік енергії, який прокидався всередині, як її серце битиметься одночасно від страху і захоплення. Я знав, що її здібності вже проривають бар’єри звичайного світу, що їй належить відчути кожен нюанс магії, відчути її силу і вагу.

Марта залишилася поруч, і ми мовчки дивилися один на одного. Цього разу не було потреби у словах. Наші серця розуміли одне одного. Тепер наше завдання — підготувати Емілію, навчити її контролювати силу, яка вже просинається в ній, і дати їй знання, що колись стануть зброєю проти темряви.

Я вдихнув глибоко. Поруч була Марта, поруч була пам’ять про Клару, і зовсім скоро поруч буде Емілія — молода, невідома, але неймовірно сильна. Наше минуле, наше теперішнє і наше майбутнє зійдуться в цій дівчині. І ми не маємо права на помилку. Бо тепер від неї залежатиме не лише її власне життя, а й доля світу, що колись був врятований Кларою.

І я зрозумів, що ось воно, початок нового циклу, початок нової історії. Історії, у якій магія оживе не лише в чарах і заклинаннях, а й у серцях тих, хто здатний любити, боротися та вірити, навіть коли весь світ здається загубленим.

Я відчув, як у грудях стискається тепло — передчуття, страх і надія переплітаються, утворюючи невидимий вузол, який тягне мене вперед, у майбутнє, де вже вирішуватиметься доля нового покоління. Емілія стане нашою новою надією, символом того, що світло ніколи не гасне, навіть після найтемніших часів. І я клявся собі, що зроблю все можливе, щоб її сила не була розтрачена, а її серце залишалося чистим, як серце її матері.