Глава 3

Я навіть справді не знала з чого саме почати. По-перше, магія справді існувала і я не збожеволіла. А ще моя родина була чарівниками і ми одні з останніх, хто залишився в Україні. Ну що ж, цікаво. Але було питання, що мене турбувало найбільше. І дядько мав би мені відповісти.    

- Мої батьки, як вони загинули? – сказала я.         

- Ти ж знаєш, жахлива аварія, - почав він.     

- Ні, я знаю, що це брехня, - перервала його я. – Як все було насправді? Їх вбили? Бо чим старше я ставала, тим менше вірила в цю історію з аварією. Ви ж навіть не дозволили мені побачити їх. Труна була закрита. 

Дядько Макар шумно видихнув, збираючись з думками. Хоча я вже знала якою буде відповідь. Я здогадувалась, що тут все не так вже й просто. Але тепер я досі не могла отямитись від новини про магію, а тут ще й родинні таємниці. Проте я хотіла знати правду.

- Так, - врешті відповів він. – Темні чаклуни давно вели полювання на нашу родину. Саме тому я і приховував це від тебе. Я розумів, що дар обов’язково прокинеться, це було лише питання часу, - він посміхнувся. – Але я хотів захистити тебе.

- Я думала ви шкодували, що забрали мене до себе, - прошепотіла я.

- Ми ніколи про це не шкодували. Навіть Інна, хоча вона не зізнається в цьому, - дядько посміхнувся. – Я пообіцяв твоїй матері, що захищатиму тебе. Шкода, що ми так і не стали для тебе справжньою родиною, проте ми завжди допоможемо.

- Це ти так відмовляєш мене від того, аби їхати до школи, - запитала я.

- Ні, - похитав головою він. – Скоріше навіть навпаки. В Еворі тебе не лише зможуть захистити, але й допоможуть розвивати власну магію. Повір мені, це дуже важливо. Найгірші чари це ті, що немають контролю. Вони можуть бути небезпечними не лише для оточення, а й для того хто їх насилає. 

На якусь мить я замовкла, обдумуючи все, що щойно почула. Якось дуже різко мій світ перевернувся, і виявилось, що я можу володіти магією. А мій дядько один з останніх в Україні. Але ж це і в Тимура можуть з’явитись здібності?

Окрім цих питань в мене їх з’явилось ще сотні, а тому я прекрасно розуміла, що мені зможуть допомогти лише в цій Еворі. Завдяки фільмам я вже мала певне уявлення стосовно магічних шкіл. Але чи все було справді так, як здається?

- А Евора єдина магічна школа? – поцікавилась я.

- Ні, їх існує всього шість, по одній на кожний континент. Евора – це школа європейського континенту. І вона ж найстаріша, - посміхнувся дядько. – Ми з твоєю мамою також навчались там. Повір, тобі сподобається. Ти знаєш, Україна є досі центром чарівного світу. Саме тут збирається Головна Рада та Рада тисячі відьом.

- Ти про що? – не зрозуміла я. – Не забувай, що тут в нас людина, яка нічого не знає про магічний світ.

Тепер, коли я стала частиною цього світу, мені хотілось дізнатись якомога більше. До того ж це хоч трохи мене заспокоювало. Ще зранку я думала, що зійшла з розуму. А тепер все нарешті почало ставати на свої місця.

- У кожного континенту є своя Рада, що обирається кожні десять років або за потреби. В неї входять наймогутніші відьми, або наймудріші. Проте є і Головна Рада, якій підпорядковуємось ми всі, - спокійно пояснив він. – А Рада тисячі відьом скликається лише у найгірших випадках. Останній раз це було п’ятнадцять років тому. Це усі відьми, яким ми можемо довіряти.

- І як їх обирають? – запитала я.

- Їх обирає магічний камінь, - посміхнувся дядько. – Але не думаю, що ти колись побачиш це. Зараз доволі спокійні часи. Однак все менше стало дівчат з магічним даром. Можливо одного дня це стане суттєвою проблемою.

- Але ж в Україні вже немає відьом, - не розуміла я. – Чому так сталось?

Дядько на якийсь мить замислився. Я бачила, що ця історія була неприємна йому, і він не хотів навіть згадувати про це. Хоча сумніваюсь, що це відбувалось на його очах. Все ж мали би бути тоді хоча б дорослі відьми.

- Це не найприємніша історія, та й навряд чи я той, хто має її розповідати, - врешті сказав він. – Сталась жахлива війна, і довелось піти на значні жертви заряди порятунку у всього світу. Інакшого вибору просто не було.

Я би хотіла ще запитати про те, чому залишились ми. Або дізнатись більше про моїх батьків. Проте навряд чи він розповість мені. Тому доведеться дізнаватись відповіді самостійно. І є лише одне місце, де я зможу це зробити.

- Дядьку, - впевнено сказала я. – Я хочу поїхати на навчання в Евору. Здається це саме те, що мені потрібно було весь час. До того ж не хочеться аби ці вогняні кулі постійно виникали зранку.

- Вогняні? – здивувався він. – Ти впевнена? Можливо тобі просто здалось. Або це якесь заклинання ілюзії.      

- Так, - я дуже добре її запам’ятала. – Я не могла помилитись. Вона навіть випарувала воду, коли я вилила на неї.

- Цікаво, - однак дядько швидко взяв себе в руки. – Добре, тоді я все влаштую. Зовсім скоро починається навчання. Воно триває з жовтня по червень. Тому вже за тиждень зможеш поїхати.

З одного боку це саме те, чого я завжди хотіла. Потрапити в якусь незвичну пригоду, що назавжди змінить моє життя. Але здавалось, що таке можливо лише в книжках. І ось тепер я героїня своєю власної історії. І буду сподіватись, що вона зі щасливим кінцем.