Глава 3

Я навіть справді не знала, з чого саме почати. Світ навколо мене раптово змінився, і все, що я вважала реальним до цього моменту, раптом втратило вагу. По-перше, магія справді існувала, і я не збожеволіла. А ще моя родина була чарівниками, і ми одні з останніх, хто залишився в Україні. Ну що ж, цікаво… Та водночас страх стискав груди. Це була та межа між дитячими мріями та реальною небезпекою, що підстерігає за кожним кутом. Але більше за все мене хвилювало одне питання. І дядько мав би мені на нього відповісти.

— Мої батьки… як вони загинули? — промовила я, ледве стримуючи тремтіння у голосі.

— Ти ж знаєш, жахлива аварія, — спокійно почав він, але його тон був надто рівний, майже натякаючи, що за цими словами ховається щось інше.

— Ні, — перервала його я, піднімаючи брови. — Я знаю, що це брехня. Як все було насправді? Їх вбили? Бо чим старше я ставала, тим менше вірила у цю історію з аварією. Ви ж навіть не дозволили мені побачити їх. Труна була закрита.

Дядько Макар шумно видихнув, збираючись із думками. Його очі на мить затуманилися спогадами, які він, мабуть, хотів приховати. Я бачила, як усередині нього борються минуле і бажання захистити мене. Хоча я вже здогадувалася, якою буде відповідь. Це було очікувано і страшно водночас. Адже правда завжди несе вагу, яку нести непросто.

— Так, — врешті відповів він. — Темні чаклуни давно вели полювання на нашу родину. Саме тому я й приховував це від тебе. Я розумів, що дар обов’язково прокинеться, це було лише питання часу, — він посміхнувся, але в цій посмішці було щось водночас заспокійливе і тривожне. — Але я хотів захистити тебе.

— Я думала, ви шкодували, що забрали мене до себе, — прошепотіла я. Серце калатало так, що я відчувала його ритм у кожному поруху тіла.

— Ми ніколи про це не шкодували. Навіть Інна, хоча вона не зізнається в цьому, — дядько посміхнувся, і я відчула тепло у його погляді, як рідкісний промінь світла у темному лісі. — Я пообіцяв твоїй матері, що захищатиму тебе. Шкода, що ми так і не стали для тебе справжньою родиною, проте ми завжди допоможемо.

— Це ти так відмовляєш мене від того, аби їхати до школи, — запитала я, намагаючись зберегти спокій, хоча всередині мене вирували емоції.

— Ні, — похитав головою він. — Скоріше навіть навпаки. В Еворі тебе не лише зможуть захистити, але й допоможуть розвивати власну магію. Повір мені, це дуже важливо. Найгірші чари — ті, що немають контролю. Вони можуть бути небезпечними не лише для оточення, а й для того, хто їх насилає.

Я замовкла на мить, обдумуючи все, що щойно почула. Якось різко мій світ перевернувся, і виявилося, що я можу володіти магією. А мій дядько — один із останніх у країні. І раптом мене охопила думка: а що, як і в Тимура з’являться здібності? Уявляючи його обличчя, я відчувала і захоплення, і тривогу.

Окрім цих питань, у мене з’явилося ще сотні інших, а тому я розуміла, що лише в Еворі зможу отримати відповіді. Завдяки фільмам і книгам у мене вже було певне уявлення про магічні школи. Але чи все було так, як здається на екрані?

— А Евора єдина магічна Академія? — поцікавилася я, намагаючись зберегти спокій.

— Ні, їх існує всього шість, по одній на кожний континент. Евора — Академія європейського континенту. І вона ж найстаріша, — посміхнувся дядько. — Ми з твоєю мамою також навчались там. Повір, тобі сподобається. Ти знаєш, Україна досі є центром чарівного світу. Саме тут збирається Головна Рада та Рада тисячі відьом.

— Ти про що? — не зрозуміла я. — Не забувай, що тут у нас людина, яка нічого не знає про магічний світ.

Тепер, коли я стала частиною цього світу, мені хотілось дізнатися якомога більше. До того ж це хоч трохи заспокоювало. Ще зранку я думала, що зійшла з розуму. А тепер усе почало ставати на свої місця.

— У кожного континенту є своя Рада, що обирається кожні десять років або за потреби. В неї входять наймогутніші відьми або наймудріші. Проте є і Головна Рада, якій підпорядковуємось ми всі, — спокійно пояснив він. — А Рада тисячі відьом скликається лише у найгірших випадках. Останній раз це було п’ятнадцять років тому. Це всі відьми, яким ми можемо довіряти.

— І як їх обирають? — запитала я, відчуваючи, як у грудях знову стискається серце.

— Їх обирає магічний камінь, — посміхнувся дядько. — Але не думаю, що ти колись побачиш це. Зараз доволі спокійні часи. Однак все менше стало дівчат з магічним даром. Можливо, одного дня це стане серйозною проблемою.

— Але ж в Україні вже немає відьом, — не розуміла я. — Чому так сталось?

Дядько на якийсь мить замислився. Я бачила, що ця історія неприємна для нього, і він не хотів навіть згадувати про це. Хоча сумніваюся, що це відбувалося на його очах. Все ж мали би бути тоді хоча б дорослі відьми.

— Це не найприємніша історія, та й навряд чи я той, хто має її розповідати, — врешті сказав він. — Сталася жахлива війна, і довелось піти на значні жертви заради порятунку всього світу. Інакшого вибору просто не було.

Я би хотіла ще запитати про те, чому залишилися ми. Або дізнатись більше про моїх батьків. Проте навряд чи він розповість мені все. Тому доведеться дізнаватися відповіді самостійно. І є лише одне місце, де я зможу це зробити.

— Дядьку, — впевнено сказала я, відчуваючи, як у мені піднімається рішучість. — Я хочу поїхати на навчання в Евору. Здається, це саме те, що мені потрібно було весь час. До того ж не хочеться, аби ці вогняні кулі постійно виникали зранку.

— Вогняні? — здивувався він. — Ти впевнена? Можливо тобі просто здалося. Або це якесь заклинання-ілюзія.

— Так, — я дуже добре її запам’ятала. — Я не могла помилитися. Вона навіть випарувала воду, коли я вилила на неї.

— Цікаво, — однак дядько швидко взяв себе в руки. — Добре, тоді я все влаштую. Зовсім скоро починається навчання. Воно триває з жовтня по червень. Тому вже за тиждень зможеш поїхати.

З одного боку, це саме те, чого я завжди хотіла. Потрапити в пригоду, що назавжди змінить моє життя. З іншого — страх перед невідомим стискав серце. Але здавалось, що таке можливо лише в книжках. І ось тепер я — героїня своєї власної історії. І я мала надію, що вона матиме щасливий кінець, хоча попереду чекала магія, випробування та відкриття таємниць, про які я раніше й не здогадувалася.