Розділ І

Макс обожнював Карпати. Кожного року він повертався сюди як на свято, адже зовсім скоро пусті коридори Академії наповняться студентами, що палають цікавістю. Атмосферу доповнювало чисте гірське повітря, яке здавалося здатним очищати не лише легені, а й думки, та прекрасні краєвиди, від яких завмирав подих. Величні вершини, вкриті туманними шапками, темні ліси, що плавно переходили у яскраві галявини, і тихі струмки, що звивалися між камінням, створювали відчуття, ніби сама природа вирішила оберігати це місце.

Кожен крок, кожен подих приносив Максу відчуття свободи, яке він рідко відчував у повсякденному житті Академії. Тут не було шуму студентських коридорів, нічого, що відволікало б від внутрішнього спокою. Лише шелест хвиль зелені, запахи хвої та чисте повітря, що освіжало розум. Він міг стояти годинами на одному місці, спостерігаючи, як туман пливе між верхівками дерев, як сонячне світло розсипається на краплях роси, наче дрібні кристали магії.

Чоловік обожнював Україну. Макс пишався тим, що його мати була звідси, що він носить у крові цей край, його легенди й історії. Йому завжди тягнуло на рідні землі, наче невидима нитка притягувала його назад, навіть коли він проводив місяці далеко від дому. Тут він відчував себе цілісним, і ця цілісність була рідкісним відчуттям у його житті. Він пам’ятав дитинство, коли блукав горами з матір’ю, слухав її оповіді про старі легенди, про чаклунів і духів лісу. Це виховувало в ньому повагу до сили природи та тонку чутливість до магії, якої тепер так бракувало світу.

Проте його душу часто тягнуло і тінню розчарування. Магія, колись могутня і яскрава, померла в цій країні. Народжувалися діти з настільки слабким даром, що їх навіть немає сенсу навчати чомусь у Академії. Макс часто бачив таких — людей із хвилями енергії, які розсіювалися майже безслідно, і серце його стискалося від жалю.

Багато хто використовував свій талант лише задля наживи, продаючи його вулиці чи владі, перетворюючи магію на просту торгівлю. Але Макс вірив, що все може змінитися. Вірив, що одного дня в країні з’явиться дитина, у чиїх руках магія засяє такою силою, що знову пробудить надію.

– Карпати і справді чудові, – до нього підійшла Марта, одна із професорок, яка завжди випромінювала спокій і впевненість. Вона тримала у руках невелику сумку, а її волосся, ще вологе від ранкового туману, сяяло у променях сонця. – Я вже встигла засумувати за ними.

– А хіба краєвиди Румунії не схожі на ці? - Макс посміхнувся, дивлячись на величні гори.

– Не та атмосфера, - фиркнула жінка. – Хоча магії там хіба що трохи менше. Чого вартує лише історія про Влада Цепеша.

– Зараз не той день, аби згадувати про темних чаклунів, - Макс похитав головою, на мить задумавшись про темні легенди чужих земель. – Уже за тиждень ми починаємо новий навчальний рік. Треба підготуватися.

– Так, до речі, вітаю тебе, ти ж цього року стаєш куратором, – з посмішкою сказала Магда.

– Дякую, це новий досвід для мене, – відповів Макс, відчуваючи легку тривогу. Нові обов’язки лягли на його плечі важче, ніж він очікував. – Думаю, мені вже час.

Він розвернувся, аби попрямувати до Академії, і на хвилину зупинився, відчуваючи на губах холодний вітер, що приносив запахи смереки й вологого моху. Йому хотілося ще трохи помилуватися Карпатами, але він не любив проводити багато часу з іншими людьми. Макс міг би навіть назвати себе соціопатом: відстороненим, зосередженим на роботі та своїх думках. Дивно, адже він не просто викладач, а тепер і куратор. До нього звертатимуться люди за порадою, допомогою, а іноді й за вирішенням проблем, які його навіть лякали. Аби в нього вистачило сил. Він майже вийшов із затінку дерев на головну стежку, коли почув голос Марти.

– Цього року буде дівчина з України, – слова пролунали м’яко, але впевнено, і змусили Макса завмерти на місці. – Нарешті з’явилась чарівниця з могутнім даром.

Це була новина, яка змусила його серце битися швидше. Вперше за багато років в цій країні з’явилася справжня магія. Дівчина, що навчалася під його керівництвом, могла стати тією іскрою, що розпалить полум’я надії в серцях багатьох. Макс відчув, як у ньому розгоряється хвиля енергії, яка вже давно спала. Йому хотілося ще більше, щоб навчальний рік почався. Цей рік обіцяв бути особливим, наповненим викликами, відкриттями й можливостями.

Він пройшов кілька кроків по стежці, поглянув на далекі вершини, де туман обіймав скелі, а потім ще раз озирнувся на Марту, що стояла серед смерек. Її очі сяяли тихою гордістю й легким хвилюванням — такою ж, яку відчував він сам. Макс відчував, що з цього моменту починається нова глава його життя, і йому хотілося бути готовим до всього.

Ступаючи далі, він помічав, як сонячні промені проганяють тіні, що ховалися в лісових ярах. Кожна деталь, кожна дрібниця — шурхіт листя, спів птахів, шум струмка — мов нагадувала йому про те, що світ не зник, що магія живе, навіть якщо її більшість давно забула, як користуватися. І тепер настав момент, коли він сам зможе повернути їй силу і красу.

Він відчував, як серце стискається від хвилювання, а кров пульсує швидше. Думки про студентів, про майбутні заняття, про правила та обов’язки перемішувалися з якимось невимовним очікуванням чуда. Макс підняв голову й подивився на небо: легкі білі хмари пропливали над горами, немов обіцяючи новий початок.

Його кроки стали швидшими. Він мріяв про те, як зустріне студентку, як оцінить її здібності, як допоможе відкрити магію, яку вона носить у собі. Це відчуття відповідальності тішило і лякало одночасно. Макс відчував, що попереду його чекають виклики, про які він навіть не підозрював, і все це змушувало серце битися ще швидше.

Макс відчував легкий мороз по спині, але цього разу він не лякався. Йому подобалося це відчуття — коли майбутнє здається невідомим, але в той же час манить. Впевнений у собі, він прискорив крок, впевнений, що попереду чекає щось справді особливе. Цього року все зміниться.