Наважся, мила

Я закрила ноутбук, важко зітхнула й огледілася у кімнаті. Душу затопило почуття провини та легке роздратування. По-перше, сьогодні були порушені умови угоди, укладеної з самою собою. Це чистої води слабкість, потакання власним дурним бажанням, але я нічого не могла з собою зробити, бо не писати не могла. У такому соромно зізнаватися навіть собі, але ж… Іноді здається, що придумуванням стосунків між видуманими героями я ніби втікаю від реальності. Від чоловіка, який замість компліментів лише дорікає.

По-друге, якщо знову не встигну прибрати та наготувати обід, докорів стане набагато більше.

Якщо чесно, більше половини з того, що вилітає з рота мого чоловіка, для мене не має ніякого сенсу, як виявилося, у нас різні життєві цінності. Я творча людина, постійно витаю у хмарах натхнення, Павло ж обома ногами міцно стоїть на землі. Моя подруга часто повторює, що справа у тому, наскільки діаметрально різні у нас знаки зодіаку. Я Терези, завжди загадкова та замрійлива, бо моя кармічна задача щось там переосмислити за життя та піднести душу на новий рівень пізнання. Павло ж Телець, знак зодіаку, міцно прив’язаний до матеріальних цінностей та достатку.

Правда вона ж спантеличено додавала, що у перспективі ми мали б бути ідеальною парою, він дбає про матеріальний добробут, а я про духовний розвиток обох та цікаве соціально-культурне життя сім’ї. Матриця десь зламалася, так що ні добробуту, ні соціально-культурного життя у сім’ї немає. =

Потягнула зубами задирку на пальці, одразу прийшла біль. Та, як завжди буває у такі моменти, уваги не звернула. Ну і що? Кров потече та перестане, зате нічого не буде муляти.

Про манікюр я вже давно забула. Поки сама працювала, то завжди ходила з таким, що колеги жіночої статі заздрили, моя Маринка могла відтворити на нігтях будь-яку мою художню фантазію. Не нігті, а картинна галерея. Зараз же... І на гігієнічний грошей немає, а у самої руки не з того місця.

Ще раз важко зітхнувши, піднялася зі старого роздовбаного крісла, смачно потяглася та прийнялася збирати його розкидані речі. Ну от як так можна? Де зняв, там і кинув. Павлу неважливо, чи на чистий килим, чи на стару підлогу, яку неможливо досконально вимити від пилу. Ех, а я завжди мріяла про квартиру зі світлим ламінатом, який вимити можна було б за три хвилини.

Робочий одяг склала на низеньку тумбу. Скільки не виділяй полицю для нього, Павло біситься, каже, що брудне до шафи не кладуть. Те, що цей пенал, який взагалі-то призначений для кухні, спеціально прилаштований для того, щоб складати у нього саме такий одяг, щоб він не лежав де попало, було слабким аргументом для мого чоловіка.

Слідом заправила ліжка. Почала прибирати на комп’ютерному столі. Знову тут купа використаних серветок, бо Павло вчора замінював вату на своєму поді.

Під столом стоїть картонний ящик, залишений мною замість нормального відра для сміття, але воно чомусь постійно на столі.

Телефон запищав, повідомляючи про низький рівень зарядки. Щоб не шукати свою, поставила на його блочок та шнур. Тільки б не забути зняти до його приходу, Павло не любить, коли я так робою. Це його річ. Не можна. Дитячий садок.

Покінчивши з прибиранням у кімнаті, пішла на кухню. Набрала повен чайник води, клацнула кнопку. Поки вода грілася, була велика спокуса повернутися за ноутбук, всього лиш на той час, поки не закипить, але... Я себе знаю. Захоплюся, вода вистигне. Опам’ятаюся лише почувши голос чоловіка у дворі. Краще у читалці почитаю власний фанфік. Відгалуження основної історії, часто пишу такі заради задоволення. Заради того, щоб розслабитися у найчорніші дні, коли думки про розлучення жалять шершнями.

Саме цієї миті з’явилася вона. Неймовірно гарна доглянута дівчина на старій пошарпаній кухні, вона ніби випромінювала навкруги себе світло. Довге темне волосся шовковистою хвилею лягало на ідеально пряму спину, зелені очі були сповнені майже материнського тепла.

—Привіт, Маріє, — і говорила так, як говорять матері з дітьми, ніжно, зі стриманою гордістю за чадо, — Я до тебе з пропозицією.

— Для початку непогано було б представитися, — пробурчала я, наливаючи гарячу воду у глибоку миску, туди ж бухнула крапельку миючого засобу для посуду, та долила холодної води, щоб не обпектися, — Не те щоб я очікувала зачатків ввічливості від своєї галюцинації.

— Я не галюцинація, мила, — м’яко сказала дівчина, — Проте ти маєш рацію, не зовсім звичайна. Моє ім’я Коронація.

— Амбітно.

Від того, скільки піни вже нажмакала простим маканням губки та віджиманням, тихо кайфувала. Це дивно, але процес мені дуже подобається.

— Так. Саме створення мене було амбітною затією моїх батьків. Точніше творців. Це було двадцять п’ять років тому, сьогодні я вже настільки доросла, що вони й самі шоковані, не чекали на подібне, — слухаючи галюцинацію, почала мити чашки, а то за розмовами й вода може вистигнути, — Раніше я тільки росла, міцнішала від хвиль натхнення авторів, які писали романи на конкурс, з кожним роком ставала все прекраснішою. Та, чим далі розвиваються технології, тим менше рішучості стає у талантів, добру книжку замінюють нескінченні відеоролики. Навіть не фільми. Прикро, так?

— Ага. Покоління зумерів, чию увагу важко втримати довше, аніж на три секунди. Принаймні така статистика довжини переглядів на роликах в додатку.

— Саме так, — Коронація продовжувала всміхатися, а мені не вдавалося на неї злитися, настільки чистою та відкритою була дівчина, хотілося безпричинно всміхатися, — Саме тому талант, подібний твоєму, неймовірно цінний.