Натурниця

Крізь відчинене вікно до невеликої кімнатки, котра слугувала майстернею, линуло літнє ранкове сонячне сяйво, котре ще не докучало своєю пекучістю та жарою. Крім нього відчувався легенький вітерець, сил якого вистачало, аби рухати верхівками дерев. Також з вулиці доносились суміш людських голосів, серед котрих важко вловити хоч одне слово, а також звуки автомобілів: їзда, іноді скрегіт шин, сигнали, тому подібне.

На це художник не звертав жодної уваги, сконцентрував увагу тільки на картині, котра перебуває, приблизно, на середині готовності. У майстерні зберігається багато його праць, вони то акуратно висіли на стінах, то лежали на підлозі, складені одна на одну. На деяких картинах зображені міські краєвиди, котрі сам автор надзвичайно любив, набагато більше ніж природу. Великі будинки, котрі, здавалось би, своїми верхівками підпирають небеса, наче створені спеціально для цього, щоби виконувати роль античного Атланта. На декотрих полотнах є поодинокі будівлі, що самотніми стояли посеред поля, зокрема найкрасивішою серед них, одинока маленька капличка, котра знаходилась по сусідству із цвинтарем, а оточувала їх тільки рівна, глуха степова рівнина, на де не спостерігалось ані одного дерева, ані жодного кущика.

Ця картина займала центральне місце, саме навколо неї розташовувались інші творіння художника. На більшості із них зображена одна особа, навдивовижу красива юна дівчина, білявка. На деяких із них вона одягнена, на деяких мала мало одягу, але його цілком вистачало, аби прикрити всі відверті місця. Остання ж картини, котра вийшла з-під пензля даного художника, зображували цю саму особу вже без одягу, але не дивлячись на це, відвертості не спостерігалось, оскільки положення тіла, рук, волосся та деталей реквізиту, доволі цнотливо не допускало розкриття всього найцікавішого.

Але тепер, працюючи над новою картиною молодий художник вирішив зобразити не тільки еротику, але і відвертість. Вже місяці він працював над картиною, де зображено ту саму білявку котра мирно собі сидить у кріслі у традиційній жіночій позі, заклавши ногу на ногу, з книгою на поясниці, але дивиться прямо перед собою, наче крізь картину заглядає прямо в душу глядачеві. А трохи нижче очей глядач міг би бачити її, вже нічим не прикриті, груди.

Увесь час вона сиділа нерухомо, лишень очима кліпала, рідко коли щось говорячи. За це художник цінував свою натурницю, вона може годинами перебувати у сталому положенню, вкладаючи таким чином свою лепту в розвиток мистецтва, а також піднімаючи рівень майстерності автора. Зовсім не соромилась своєї наготи, не комплексувала через те, що картини із її зображенням час від часу показуються на виставках, де на них, і на неї, зокрема, дивляться люди, заворожуючи чоловіків формами та прикритими принадами.

Художник та натурниця знайомі вже деякий час, одного дня вона просто прийшла до нього і він став її малювати. Жили також разом, у маленькій квартирі, де одна із кімнат слугувала спальнею, а інша майстернею. Коли зайшла бесіда за те, що намалювати її без одягу - без вагань ж погодилась. Йому подобалось малювати її голою, а їй подобалось позувати без одягу, наче спеціально створена для цього.

Раптом процес створення чергового шедевру перевчався дверним дзвінком. Художник і натурниця поглянули в бік вхідних дверей, але ні у нього ні у неї не виникало ніяких питань хто б там міг бути, оскільки минулого дня його попередили, що прийде поціновував картин, аби оглянути їх, а, якщо пощастить, то купити одну. Митець вказав дівчині, аби та одяглась, а сам рушив до дверей. За цей час вона накинула на себе легкий атласний халат чорного кольору, з довгими рукавами. Після цього зайшла до сусідньої кімнати, де сховалась за дверима, але не до кінця їх зачинила, крізь щілину спостерігала за гостем і художником.

Прибув старший чоловік, доволі елегантно одягнений, не дивлячись на розпал літа, на ньому чорні класичні брюки, такого ж кольору сорочка, що правда, із короткими рукавами. Гість підійшов ближче до стіни, де висіло більшість картин. Через хвилину похвалив талант їх творця, сказавши, що чутки не обманули його. Також додав, що й сама зображена особа, також доволі красива, через що натурниця відчула гордість за себе, на її обличчі з'явилась невеличка посмішка.

Гість вказав на центральну картину, де намальована капличка і цвинтар посеред поля, поцікавившись, чому саме вона розташована на середині. Художник відповів тими самими словами, що й всім, мовляв вона є його ключовим творінням, від якого вже пішли всі інші, наче Сонце, навколо якого знаходиться все решта.

Нарешті гість звернув увагу на картину, над котрою митець наразі працює. Хоч вона ще не завершена, але на ній вже чітко видно саму натурницю.

Ще трохи походивши, порозглядавши, гість нарешті мовив, що таки купить одну. Радісний художник озвучив ціну, котру ж гість відразу відрахував, вручивши митцеві. Картину зняли, завернули і, двоє чоловіків, задоволені таким розкладом подій, попрощались. Лиш коли гість покинув межі квартири, натурниця вийшла, так само радіючи успішній угоді.

 Наступного дня так само, крізь відчинене вікно до невеликої кімнатки, котра слугувала майстернею, линуло літнє ранкове сонячне сяйво, котре ще не докучало своєю пекучістю та жарою. Крім нього відчувався легенький вітерець, сил якого вистачало, аби рухати верхівками дерев. З вулиці доносились суміш людських голосів, серед котрих важко вловити хоч одне слово, а також звуки автомобілів: їзда, іноді скрегіт шин, сигнали і тому подібне.

Художник все ще працював над тією самою картиною, а натурниця надалі продовжувала годинами терпляче сидіти в одній і тій самій позі, зовсім без одягу, з книгою на ногах, дивлячись прямо перед собою, погляд який митець намагався зобразити якомога виразніше.