Натовп

Тихим темним вечором, зануреним нічним дощем і темною палітрою, фарби якої, висвітлюють лише світло ліхтарів, у таку прекрасну ніч люди повеселитися і не проти. Гуляли темними провулками, сміялися, реготали, молодістю насолоджуватися хотіли, казали вони. Машини не їздять, людей нема. Підлітки кричать проходячи по глухій тиші, спочатку кричать зі сміху а потім кричать, в пошуках допомоги. Часто бувало таке, мешканцям вже не в новинку не бачити живим свою другу половинку вранці, друзів чи знайомих. Спочатку було страшно, почуття болю та провини пронизало легені і печінку, сумуючи і нагадуючи постійно про себе, а потім звикли, і змирилися з вічними болями та втратами близьких людей. Так от ці молоді бунтарі, які руйнують нічні ліхтарі, і не дають спокійного людям у їхній окрузі часу для сну, були з тих людей, які вбивали не зі зла, а чисто жартома. Їх теж могли вбивати, кувалдою вламати або ще чогось по гірше, але поки такого ще не бувало, хоча покінчити з персонажем метод звичайно відпад, але не в це пекло вони потрапити повинні, в нікуди після смерті, що гірше за щось інше. Нікуди- місце страшне, всі люди в страху від цього, адже, кого б не лякало щось невідоме людству? Ці підлітки гуляли, пляшки за собою залишали і з тріском скла під ногами і сміхом у далечінь віддалялися вони. На годиннику за півноч приблизно, назустріч їм йшло небагато людей, тільки іноді проходили в парах по кільку. На подив, вночі схоже місто не спало, чим далі вулицями продавалися, тим більше становився натовп людей, що проходять, усі з яких йшли в протилежний бік дітей, про яких йшла мова на початку. Утворився великий натовп, але на подив, ні звуку не видала вона, крім стукоту кроків незнайомців, і голосу хлопців та дівчат, які явно були здивовані ситуацією. Нічого страшного тут немає, просто цих незнайомців ставало все більше і більше, здавалося б, як така не велика вулиця може втримати в собі стільки народу. Через деякий час народ побіг, поспішав, штовхав, тиснув на інших вагою свого тіла. Всі хором, в одному темпі бігли в один і той же бік, з того схилу по тій маленькій вулиці, в юрбі людей яких спочатку доносилися голоси молодих людей, які збиралися кудись явно не з найкращими намірами. Підлітки розділилися по парах чи поодинці, хто як зміг. На диво, голоси кількох із них, більше не лунали цією вулицею. Майже всі люди різко розбіглися по всіх провулках на всі боки. Залишився один той підліток зі всіх, здивувався і злякався не на жарт від тієї хвилини. Звичайно, поодинці всі люди слабші, і невпевненіші в собі, наші герої не виняток. Відчайдушний крик було чути з однієї з вулиць, потім різко зник. Хлопчисько, що залишився, було видно, що сильно злякався і вперед і назад по вулиці тинявся, коліна його були всі в крові, побиті. Впав він, у тім натовпі незнайомих напевне. Футболка була потоптана, зіпсована і порвана слідами чоботів. У хлопця було переламано мінімум 40 кісток, як ніяк, здивував вже той факт, що він все ще живий, дивлячись на тонни ваги, що тільки-но пройшли по ньому від різних особистостей. Він намагався рухатися, шукаючи допомоги і друзів. Стогін відчайдушний видав, і з піднятою вгору обличчям, ним же й упав. Більше не ворушився, тільки лежав і активно дихав, намагаючись навіть і звуку від болю не видати, що пронизував його тіло, ще якийсь час. А потім, тіло його бездихане, завмерло, мабуть назавжди. Завмерло у величезній калюжі крові та слідів кровавих навколо них. Наступні події з цим тілом були невідомі.