Розділ 11: Ірландія (Коннемара). Мудрість Тиші, Віра та Меланхолійна Гармонія

​Після інтенсивної фізичної чесності Буенос-Айреса, Наташа прагнула мудрості, що не вимагала б ані слів (Антуан), ані боротьби (Нікос), ані постійного руху (Габріель). Вона поїхала до Коннемари, на західне узбережжя Ірландії, де тумани, стародавні монастирі та сірий, вічний пейзаж створювали атмосферу глибокої, але спокійної меланхолії.

​Вона оселилася у маленькому, кам'яному котеджі. Тут панувала тиша, яка була наповнена не порожнечею (як на Багамах), а історією та вірою. Це була її остання зупинка, місце для інвентаризації душі.

​Розширений Внутрішній Монолог: Потреба у Мудрій Простоті

​«Я шукала мудрість, яка б приймала мій хаос, не намагаючись його розшифрувати (Антуан) чи знищити (Джеймс). Мені потрібен був чоловік, який би був старим душею і надійним, як цей камінь. Сеймус повинен стати моїм сповідальником, який дасть мені відпущення без необхідності планування майбутнього. Я хочу відчути, що мій біг був не марною витратою часу, а необхідною дорогою (відсилання до Таріка). Я готова прийняти свою недосконалість, але лише якщо мені скажуть, що це красиво і людяно.»

​Шеймус був учителем на пенсії, який жив на самоті та писав вірші. Він був чоловіком глибокої, не показової віри, його рухи були повільними, а слова зваженими. Він не був ні героєм, ні коханцем; він був мудрістю в тілі.

​Розширена Сцена Знайомства: Стародавня Церква та Філософія Soli Deo Gloria

​Наташа знайшла його біля руїн стародавньої церкви, де він замальовував арку.

• ​Діалог: Краса Недосконалості та Людська Слава
  • ​Наташа: "Церква зруйнована. Вона не ідеальна (як у Швейцарії). Чому вона все одно красива?"
  • ​Шеймус: "Слава Богу Єдиному (Soli Deo Gloria). Вона красива, бо вона пережила час. Вона має рани, але не втратила форми. Вона – правда про те, що людське – тимчасове, але віра – вічна. Твоя душа схожа на цю церкву. Ти була зруйнована людьми (Марко), але ти не втратила своєї внутрішньої арки. Ти біжиш, бо ти шукаєш абсолютну форму, але вона завжди буде недосконалою. Досконалість — лише у Бога. Твоя краса — у твоїй людяності і твоїй боротьбі."
  • ​Наташа (Внутрішній Висновок): «Він виправдав мою недосконалість. Він дав мені найвищий дозвіл бути слабкою і зламаною, не втрачаючи гідності. Він не хотів мене ремонтувати (Лукас); він хотів мене прийняти.»

​Їхній роман був абсолютно платонічним. Це були довгі, мовчазні прогулянки вересовими пустками, читання кельтських легенд біля каміна. Шеймус давав їй простір і час. Він не питав про чоловіків, лише про її шлях.

• ​Розширена Сцена: Притча про Зламану Скрипку та Співчуття Наташа розповіла йому про свій страх перед поверненням, про те, що вона зламаний інструмент.
  • ​Шеймус: "Зламана скрипка не може грати нові мелодії, поки її не полагодять. Але пам'ятай: старі скрипки грають краще за нові. Вони мають резонанс і історію. Ти резонуєш світом. Твої рани — це глибина твоєї музики. Не бійся повернення до своєї музики; бійся тиші і байдужості (відсилання до Лео)."
• ​Внутрішній Монолог: ​«З Шеймусом я була паузою між нотами. Він дав мені безпеку, яка була набагато глибшою, ніж фізичний контроль (Марко) чи фінансова стабільність (Джеймс). Це була духовна стабільність. Він не вимагав від мене нічого, крім присутності. Його любов була самовідданою, як у священика. Він був моїм останнім дзеркалом перед самоприйняттям.»