Розділ 7: Єгипет (Луксор). Фаталізм Долі та Містика Вічності

​Після задушливої досконалості Швейцарії, де кожен годинник йшов правильно, Наташа прагнула світу, де час був би поняттям відносним, а доля — абсолютним. Вона поїхала до Луксора, серця Стародавнього Єгипту, де руїни Карнака та Долина Царів говорили про незначність людської волі на тлі тисячоліть.

​Вона жила у галасливому готелі, де запах Нілу та пилу замінив альпійську стерильність. Вона хотіла знайти виправдання своєму бігу: якщо все вирішено і написано, то вона не відповідає за свій хаос.

​Розширений Внутрішній Монолог: Капітуляція перед Долею

​«Я бігла від відповідальності (Рим), від інтелектуального діагнозу (Париж), і від ідеалу (Швейцарія). Тепер я хочу віддати свою волю найбільшому арбітру — Долі. Якщо я знайду чоловіка, який не питатиме "Чому ти біжиш?", а скаже "Це написано для тебе", це буде найсолодша форма захисту від моєї власної свободи вибору. Я шукала не коханця, а пророка, який би підтвердив мою неминучість.»

​Тарік був археологом, що працював над розкопками неподалік від Долини Царів. Його мудрість була важкою і сухою, як пісок. Він не мав європейської легковажності; він жив минулим, і його погляд був сповнений знаннями, що не залежать від сьогодення.

​Розширена Сцена Знайомства: У Скарбниці Часу

​Наташа спостерігала, як Тарік обережно відновлює невеликий уламок кам'яної плити з ієрогліфами.

• ​Діалог: Сутність Вічності та Тимчасовість
  • ​Наташа: "Чому ви присвячуєте життя тому, що вже мертве?"
  • ​Тарік: "Воно не мертве. Це вічне. Тисячі років тому ці ієрогліфи були справжніми для тих людей, як і твій сьогоднішній біль справжній для тебе. Але у контексті Вічності, твій біль, як і їхнє життя, — це лише один рядок у великому тексті. Минуле не зникає; воно просто ховається. Ми його не знаходимо; воно дозволяє нам його знайти. Ти приїхала сюди, бо ти шукаєш свій текст. Ти боїшся, що він був написаний тобою. Я кажу тобі: він був написаний задовго до тебе."
  • ​Наташа (Внутрішній Висновок): «Він дав мені найбільше полегшення: моє життя — не моя помилка, а сценарій. Я можу здатися. Я можу віддати йому кермо.»

​Їхні стосунки були сповнені філософської меланхолії. Вони не планували (як Джеймс); вони просто були. Вони проводили час у храмах, де тіні стовпів Карнака створювали відчуття безмежності та незворотності.

• ​Розширена Сцена: Між Колонами Карнака Вони гуляли вночі. Місячне світло підкреслювало містичні тіні.
  • ​Тарік: "Ти бігла від контролю (Джеймс) і волі (Лукас), бо твоя воля завдала тобі болю. Я даю тобі спокій від волі. Ти не винна у своїх розривах; це сила Вічності. Твоє єдине завдання — читати свій текст, а не писати його."
• ​Внутрішній Монолог: ​«Його кохання було як пустеля: безмежне, але невимогливе. Він не питав, що буде завтра, бо знав, що завтра вже вирішено богами. Це була його найкраща пастка: прийняття, яке позбавляло мене відповідальності за власний вибір. Я могла бути з ним, бо він не вимагав від мене змінювати Долю. Я відпочивала від себе.»