Розділ 2: Ріо. Анархія Тіла, Поверхневість Пристрасті та Жага Миттєвості (Поглиблене Розширення)

​Ріо стало для Наташі водним хрещенням у хаосі. Вона обміняла важкий, історичний одяг на легкість і яскравість. Вона хотіла, щоб її шкіра відчувала спеку, пісок і вітер, а не кондиціоноване повітря і шовк.

​«Рим вимагав від мене душі в ідеальному тілі. Ріо вимагало лише тіла, звільненого від душі. І це було лікуванням від Марка. Мені потрібен був хтось, хто не мав би планів чи минулого, хто був би чистим, ефемерним моментом.»

​Габріель був ідеальною антитезою Марку. Він був небезпечний, непередбачуваний і не мав жодних зобов'язань навіть перед самим собою. Він був вогнем, який неможливо приручити.

• ​Розширена Сцена: Перше Капоейра Наташа спостерігала за його рухом. Це була битва і танець водночас.
  • ​Габріель: "Ти стоїш. Ти думаєш. Але тіло не має думати; воно має слухати. Ти напружена. Ти принесла свій римський тягар сюди, в Ріо. Капоейра — це здача, а не контроль."

​Він показав їй, що справжня свобода – це коли ти не маєш чого втрачати.

​Їхні стосунки були пристрасною, безперервною відпусткою. Вони кохалися на піску, під музику самби, без слів про майбутнє. Це була абсолютна поверхневість, і саме вона дозволяла Наташі відпочити від інтелектуального та емоційного тягаря Риму.

• ​Внутрішній Монолог: ​«З Габріелем я була піском, що постійно рухається. Він не просив моєї історії, не засуджував мій біг. Він лише насолоджувався моєю присутністю. Це була любов-вибух, яка мала зникнути, не залишивши уламків. Я хотіла довести, що я можу жити швидко і легко, не вмираючи від страху перед тимчасовістю.»