Розділ 14

Натан

Я не зміг зізнатися Алегро про розмову з Михаїлом та про пропозицію... Творця! Мені дали час подумати... і я вже вирішив для себе, яка буде моя відповідь!

Відчуваю себе егоїстом, тому що дозволив почуттям та бажанню вийти назовні!

Але поряд із нею почав вірити, що кохання, вірність та душевний спокій дійсно існують!

Моя дівчинка відповіла взаємністю, і це знання дало мені сили та розуміння, що заради неї я піду навіть у пастку темряви, заради неї готовий віддати своє життя, щоб вона жила без страху та боязні у майбутньому!

Коли ми вийшли з порталу, Алегро відразу побігла до будинку, але потрапила у пастку із кола вогню.

— Натане.... що відбувається? — закричала.

Її тіло миттєво спалахнуло. Алегро закричала та впала на землю.

Стрибнувши у вогняне коло, я обпік крила, але витягнув її із магічної пастки. Алегро билася в судомах.

Пастка.... це була відьомська пастка, і я знав, хто міг її зробити.

— Потерпи, маленька, — доторкнувся до руни дівчини та попрохав, щоб вона також це зробила.

Я почав діяти більш інтуїтивно. Крізь біль та сльози, вона дотягнулася до моєї руни на грудях. Між нами спалахнуло світло. Міцніше обійнявши Алегро, зумів забрати собі її біль.

Світло між нашими тілами ставало таким яскравим, що прийшлося заплющити очі й наступної миті сила відштовхнула нас одне від одного.

Не знаю, скільки часу пройшло, але коли розплющив очі побачив чисте небо.

— Прокинувся! — зовсім поряд пролунав знайомий голос.

Піднявся на ноги та втупився у світлу постать із білосніжними величезними крилами. Коли сяйво зникло, я впізнав Михаїла.

— Де Алегро? — наблизившись, занепокоєно запитав.

— Сила руни привела тебе до мене, а дівчину — до Рафаїла! — повернувшись, спокійно сказав.

— Алегро потрапила у пастку, вона... — я замовк на пів слові та опустив голову.

— Не хвилюйся, Натане! Рафаїл вилікує її, а тобі час повертатися. Скажу на майбутнє, використовуйте наш дар із розумом!

Михаїл доторкнувся до чола, і знову відкривши повіки, різко піднявся на ноги та оглянувшись, помітив Алегро, яка лежала на землі. Вона тихенько застогнала. Я підійшов до неї та побачив, що на її тілі більше не було опіків.

— Натане, я бачила дивне видіння  і… — вона поглянула на руки та ахнула. — Рафаїл щось говорив про силу рун...

Я хмикнув та допоміг їй піднятися на ноги. На тілі Алегро також зникли й інші рани. Оглянувши дівчину з голови до ніг, почув її бурчання.

— Зі мною все добре, Натане! Якщо, звичайно, не звертати уваги на моє волосся, — похнюпившись, сказала.

Довге волосся Алегро зітліло від вогню та стало до плечей. Я міцно обійняв її та поцілував у маківку.

— Головне, що ти жива! — лагідно погладив по волоссю. — Почекай біля будинку, я перевірю, чи немає інших пасток.

Приховуючи від Алегро гнів на ту, яка зробила цю пастку, я зайшов у будинок та перевіривши, що все добре, повернувся. Дівчина сиділа на землі, тримаючи атарівський клинок.

— Це батьків, — тихо сказала.

— Алегро, — подав їй руку, — забирай необхідні речі й повернешся у поселення ромів.

Вона подала руку, нахмурившись.

— А ти?

— У мене ще буде одна справа! — намагався всміхнутися.

 Ірландія. Ліффорд

Створити відьомську пастку із магії вогню могла лише одна особа, тому, без роздумів, після того, як Алегро зникла в порталі, я відправився в ірландський ковен та спричинив своєю появою неабиякий переполох.

— Що тобі потрібно? — вийшовши назустріч, знервовано запитав Броган.

Піднявши долоні, поглянув на похмурого чоловіка з-під лоба.

— Я лише хотів побачити Аделаїду!

Броган помітно сіпнувся.

— Якщо ти сам не скажеш, де вона, — повільно почав підходити, — я сам її знайду, і буде ще гірше! — злобно гаркнув. — Говори, Брогане, де вона?

— Ти погрожуєш мені, нефіліме? — закричав чоловік, й із будівель почали виходити мешканці ковену.

Схиливши голову набік, засміявся та, ставши невидимим, змахнув крилами й увірвався в кімнату Аделаїди, але і там її не знайшов.

Почувши гуркіт, який доносився з першого поверху, присів на диван і, закинувши ногу на ногу, став чекати Брогана та його відьом.

— Як ти смієш? — увірвавшись у кімнату, закричав Броган.

— Так само смію, як Аделаїда посміла використати темну магію вогню та зробити відьомську пастку біля будинку моєї коханої! — навіть не моргнувши, монотонно сказав.

Броган злісно поглянув на мене й, наказавши своїм людям вийти з кімнати, зачинив двері.

— Аделаїда в печері під наглядом, — схиливши голову, гаркнув. — Вона впустила в себе демона, який велів вчиняти всякі підлості!