Розділ 11

Алегро

Мій батько зник!

Доторкнувшись до подарованого кулона, я знала, що Він не загинув, тому що відчувала його душу. Вона жива, вона поряд зі мною!

Повернула голову до будинку, в якому був відкритий портал. Через кілька хвилин він зникне. Найтяжче — зробити правильний вибір. Сподіваюсь, що не помилилася, адже пішла за покликом свого серця!

Я вийшла з порталу. Натан стояв на краю гори. Морозний вітер вдарив в обличчя. Примружила погляд.

— Натане! — закричала, і мій крик розійшовся відлунням.

Він повернувся й, швидкими кроками подолавши між нами відстань, неочікувано схопив за горло.

— Навіщо прийшла? — його очі потемніли, а голос став хриплим та... чужим.

— Вона прийшла за тобою, Натане! — почувши позаду знайомий голос, з полегшенням видихнула.

Але наступної миті Натан відштовхнув мене, накинувшись на Рафаїла. Архангел одним ударом відкинув Натана від себе, але розправивши чорні крила, нефілім знову накинувся на нього. На чистому небі прогримів грім і блискавиця вдарила у верхівку гори.

— Зупинися, Натане! — закричала.

Побачивши, що в руках Рафаїла матеріалізувався спис, підхопилася з місця й, ставши перед Натаном, закрила його. Затамувала подих, адже наконечник списа доторкнувся до живота.

— Натане, ти готовий пожертвувати нею? — запитав Рафаїл.

Я чула важкий подих Натана. Відчувала його шалене серцебиття та... гнів, лють, нестримну жорстокість, яка хотіла вирватися на волю. Він боровся зі своєю темною сутністю!

— Не готовий! — відповів Натан, а в мене ніби камінь з душі впав.

Рафаїл відступив. На небі з’явилися темні хмари, а земля здригнулася під ногами.

Відступивши, опинилася в обіймах Натана.

— Вибач, Алегро, — прошепотів на вухо. — Я не хотів завдати тобі шкоди.

— Натане! — повернулася, доторкнувшись до його щоки, легенько провела пальчиками. — Я відчуваю, що це було не твоє бажання! Хтось керував тобою… нашіптував!

Темрява в його очах зникла, і зараз на мене дивилися глибокі карі очі, в яких я бачила біль та каяття.

«Ти... мені потрібний», — подумки сказала.

Натан легко усміхнувся, перевів погляд на Рафаїла та покірливо схилив голову.

— Алегро — твоя слабкість, твоя сила та світло, Натане! Але лише ти можеш боротися з темрявою, яка довгий час спала в тобі, гнівом, яким наділив тебе Беліал! Мій старший брат Михаїл побачив у тобі силу та могутність. Однак сподіваюсь, що він не помилився, коли зберіг тобі життя!

Я стала поряд з Натаном, обережно взявши його за руку. Наші пальці переплелися. Відчувши тепло, яке пройшлося по всьому тілу, стиснула його руку.

Рафаїл наблизився до нас й, пильно поглянувши спочатку на Натана, потім на мене, сказав:

— Народження Алегро стало не лише для нас новизною, але й для Творця, мого батька, — Архангел примружив погляд та продовжив говорити: — Споріднені душі мають особливий зв’язок, який інші не відчувають і не завжди можуть зрозуміти. Ми з братами відчули вашу спорідненість, тому й намагалися оберігати вас обох. І, як би ти не опирався, Натане, але Алегро — це твоя половина, яку ти довгий час чекав, блукаючи по світу на самоті.

Відчувши ще один сильний поштовх, Рафаїл повернувся та став попереду нас. Запала тиша...

Я оглянулася навкруги й, ще сильніше стиснувши руку Натана, відчула страх. По тілу пройшовся неприємний озноб.

— Щось наближається, — вдивляючись у далечінь, сказав Натан.

— Демони... — вигукнула, й серце шалено забилося в грудях.

Сірий туман окутав гору. Почулося ревіння та піднявся сильний вітер. З туману почали виходити демони. Їхні райдужки очей світилися червоним відтінком. Довгі, чорні обвуглені кігті та великі, не менш смертоносні ікла, наводили жах, а шкіра демонів була ніби вулканічна порода з тріщинками по всьому тілу.

Архангел відкрив портал та наказав іти, але переглянувшись, ми не зрушили з місця.

Коли пролунав новий гуркіт, демоняки заричали. З чорного згустку вийшов ще один!

— Це вищий демон Астарот! — повернувши голову, сказав Рафаїл. — Натане, забери Алегро та йдіть звідси! Мерщій! — гримнув, але відходити вже було нікуди.

Демоняки оточили нас, тим часом як Астарот кілька разів гупнув сокирою по землі. Потворний янгол з червоними очиськами, один з великих герцогів пекла, мав обвуглене тіло, драконячі, великі та гострі крила. Він вважався одним із найсильніших Вищих демонів.

Рафаїл продовжував стояти перед нами, але наступної миті похитнувся та впав на землю. У грудях архангела стирчала сокира. Я закричала, відпустивши руку Натана, побігла до Рафаїла. На Натана одразу накинулися демони.

— Ні, ні! Рафаїле...

Схопила архангела за руку, але його тіло почало зникати. Від яскравого світла закрила повіки, впавши на землю. Паніка охопила мене.