Розділ 4

Алегро

Вітер розвіював моє довге волосся та білу сукню. Зелена трава приємно лоскотала босі ноги. Я зупинилася та поглянула вниз. Хвилі билися об скелі, а морське свіже повітря увірвалося в легені. Підняла голову та поглянула на чисте синє небо. Почувши позаду кроки, оглянулася. До мене повільно підходив молодий чоловік. Він зупинився й, прискіпливо розглядаючи мене своїми карими очима, склав руки в кишені та легко усміхнувся.

— Хто ти? — не відводячи погляду, запитала та сміливо зробила крок.

Я з цікавістю також почала розглядати його: високий, з чорним, хвилястим та злегка розкуйовдженим волоссям, оливковою шкірою, тонкими вустами та ямочками на обох щоках. Одягнений в чорну сорочку, чорні штани й був босоніж.

— Мені теж цікаво, хто ти? — різко змінив вираз обличчя та нахмурився. — І якого біса ти робиш у моєму сні? — не дуже привітливо запитав.

Я голосно засміялася.

— У твоєму? Ти впевнений в цьому?

Молодий чоловік закотив очі та оглянувся. З кожним кроком я відчувала, як руна на тілі починала пекти. Зупинилася та глибоко вдихнула. Помітила, як незнайомець доторкнувся до лівої груді та скривився. Неочікувано піднявся сильний вітер, а на небі з’явилися темні хмари. Десь у далечині прогримів грім. Я зробила ще один крок й, не відводячи погляду від його карих очей, простягнула руку. У мене було відчуття, що він... не просто так з’явився у сновидінні. А, можливо, це і не мій сон? Уже зовсім поряд пролунав грім. Я мигцем поглянула на небо. Здалося, що блискавиця розірвала навпіл небо. Молодий чоловік підійшов й також простягнув  руку. Між нашими долонями виникло світло…

А потім я розплющила очі та побачила, що сиділа в машині.

На світанку ми приїхали в місто Ешвілл. За ніч дощ пройшов, і нас зустрів багряний ранок. Я виглянула з машини та піднявши голову, поглянула на червоне небо.

— Почекай в машині. Я піду в магазин, продукти куплю.

— Гаразд, тату! — не відриваючи погляд від неба, відповіла.

Батько повернувся через кілька хвилин з продуктами.

— Тату, я одна така... нефілім? — повернувши голову, пильно подивилася на батька.

Помітила його ступор, але він натомість лише знизав плечима та завів машину. Я не відвела погляду, адже хотіла почути правду.

— Можливо й не одна! — швидко відповів.

Я замовкла та відвернулася від батька.

— Алегро, чому ти показала свою силу? Ти ж знаєш, що це небезпечно!

— Розумію, але... в той момент я боялася, що можу втратити тебе! — зітхнула та схилила голову.

Батько зупинив машину на узбіччі.

— Алегро, якщо моя доля загинути, захищаючи тебе, я прийму будь-який бій!

— Не говори так! — різко сказала. — У мене крім тебе нікого немає! Навіть Анна вже далеко!

Дорогою до нашого нового тимчасового будинку, я змогла відволіктися від зайвих думок та розгледіти магазини, галереї, ресторани та паби в центрі міста.

Ми приїхали на околицю міста. Будиночок був біля лісу та мальовничого озера. Я вийшла з машини та ахнула.

— Тату, тут неймовірно гарно!

Батько став поряд зі мною та обійняв за плече.

— Я радий, що тобі все сподобалося!

— Як ти лише встиг? — повернула голову та посміхнулася.

— Мої брати знайшли це місце.

Батько дістав наші речі й ми разом зайшли в будиночок.

— Я приготую вечерю! — сказав тато. — А ти доки розбирай речі.

— Я швидко! А потім спущуся, допоможу тобі!

Я схопила дві сумки з речами та побігла на другий поверх.

— Тату, яка моя кімната? — покликала згори.

— Обирай ту, яка найбільш подобається! — відповів.

— Ти сумуєш за своєю родиною? Адже коли з'явилася я, ти змушений був покинути Атарі! — допомагаючи батькові на кухні, неочікувано запитала.

Він легенько доторкнувся до маківки голови та поцілував.

— Алегро, моя родина не лише Атарі, але й ти!

Я усміхнулася й допомогла батькові приготувати святковий пиріг та інші смаколики.

— Тату, ти ніколи не розповідав, як я з'явилася... у тебе! — схилила голову набік й, очікуючи відповіді, поглянула з-під чола.

Батько всміхнувся й, витерши з обличчя борошно, обернувся.

— Обов’язково все розповім. А зараз хочу зробити тобі подарунок.

Він подарував мені золотий ланцюжок, з білим яскравим камінчиком у золотій оправі та із гравіюванням у вигляді вовка.

— Вовк — це моя сила Атарі, моє друге альтер его, — сказав батько. — У камінці зберігається маленька частинка моєї душі. Я хочу, Алегро, щоб вона завжди була з тобою.