Пролог

Жодна частина цієї книги Не може бути скопійована чи опублікована без письмової Згоди автора.

«Контекст Буття 6:4 показує, що нефілімами були не ангели, а гібридні нащадки, які народилися внаслідок статевих стосунків між матеріалізованими ангелами й жінками. Після того, як ангели «стали брати собі за дружин, кого хотіли», Єгова сказав, що через 120 років покінчить з тим безбожним світом (Буття 6:1—3). Далі говориться, що «у ті дні» матеріалізовані ангели «мали інтимні стосунки з людськими дочками, і ті народжували від них синів, які були силачами», тобто нефілімів (Буття 6:4)»

1999 рік

Англія, Ліверпуль

За весь час існування я навчився маніпулювати людьми та використовувати їх у своїх цілях. Я мав найліпших жінок, дорогі автомобілі, вишукані речі та найкращі апартаменти в будь-якій країні, але навіть і це не приносило мені радості та втіхи.

Зрештою, я став спостерігати за людським життям зі сторони, бути глядачем їхнього розвитку та нищівного егоїзму, пороку, похоті й бажання стати домінантними на землі. Я зневірився в людях, зневірився в силі, яка породила мене і, врешті-решт, зневага до самого себе, до того, ким я є, потягнула мене в безодню… на темну сторону, з якої я також знайшов вихід. Але чи надовго?

З думок вивели аплодисменти.       

Сидячи в залі й розсівшись у кріслі на першому ряду, я байдуже перевів погляд на вродливу дівчину, яка літала, ніби птах, під куполом цирку: граційно, легко та витончено. Коли гімнастка зробила останній поворот на тканині — люди затамували подих. У залі запала тиша, але через кілька хвилин усі лікували, коли інший гімнаст схопив дівчину за руку та обережно спустив на землю. Ну, що ж, це було дійсно гарно!

Я встав разом із глядачами та поплескав у долоні, таким чином приєднуючись до захвату, який прокотився залом. Подумав, що час не даремно прогаяв і, вже зібрався йти до виходу, як почув тихий шепіт.

— Натане… Натане, любчику, куди ти йдеш?

Я зупинився та оглянувся.

— Натане, я тебе так довго шукала. 

Раптом настала гнітюча тиша й люди в залі завмерли на місці. Я зробив кілька кроків, але дихати ставало важко, було таке відчуття, ніби хтось здавлював горло. Помітив, як деякі люди почали падати та битися в судомах, одразу над такими тілами з'являлися чорні тіні. Вони заволодівали людськими тілами та становилися мерзенними істотами, яких називали демонами-пожирачами. Позаду почув шерех крил й, тримаючись за горло, озирнувся.

— Привіт, любчику!

З її появою біль зник, а дихання відновилося. Я деякий час переховувався від зловісної демониці Касікандіери та її прихвоснів, але вона і тут мене знайшла. Вищі демони хотіли лише одного — щоб я став їхнім служителем! Хотіли зневолити мене, але я не підкорився.

— Касікандіеро, яка неочікувана зустріч! — хмикнув.

Вона повільно почала спускатися й поряд з нею виник пекельний пес. Я впізнав цього монстра та зробив крок назад. Чорний волохатий пес став біля Касакандіери. Діп — саме так його називали, висмоктував з людей та надприродних істот кров, і був поплічником Люцифера. Попри те, що Діп шкутильгав на одну лапу, він був небезпечним чудовиськом, дуже швидким та сильним, з червоними очима, що світилися в темряві, й мав неприємний запах... запах смерті!

— Я рада, що змогла тебе здивувати! — протягнула кожне слово, а її чорні очі були прикуті лише до мене.

— Що тобі потрібно?

Касікандіера криво посміхнулася.

— Ти!

Відійшов ще на кілька кроків.

— Натане, я чула, як ти колись благав про допомогу. Твоя сутність хотіла возз’єднатися з темрявою, яку породив Люцифер. То чому ж ти пішов від нас? — лагідно промовила.

— Я не зацікавлений у вашій пропозиції! — грубо відповів.

— Це не моя пропозиція! — гнівно сказала демониця. — Я спалю дотла всіх людей, які знаходяться в цьому місці! Або ще краще, Діп, — погладила собаку, — буде пити їхню кров, знущатися з їхніх тіл до того часу, доки ти, нефіліме, не підеш зі мною!

Пожирачі, які заволоділи тілами людей, встали та зробивши коло, оточили мене з усіх сторін. Довго думати часу не було. Я стрімко накинувся на Касікандіеру, розправив крила та з усієї сили вдарив її. Позаду почув злісне ричання. Діп накинувся на мене та іклами почав рвати мої крила. За кілька хвилин зал охопив вогонь й залунали людські крики. Метушня заповнила приміщення. Люди кидалися в різні боки.

Я не встиг відбити атаку пса, і він своєю масою навалився на мене. Відчув пекучий біль. Його ікла врізалися в плече. Почав бити пса крилами й, схопивши руками за морду, відштовхнув від себе. Не встиг піднятися на ноги, як Касікандіера напала ззаду та схопивши за крило, знову завалила на підлогу.

— Натане! — гнівно прошипіла. — Краще підкорися! Тебе покинули, залишили одного на цій пропащій землі.

Підняв голову й побачив, що падала стеля. Різко розвернувся та здоровим крилом завдав удару. Касікандіера дала наказ пожирачам атакувати. Раптом яскраве світло засліпило очі...