Глава 18.1, В якій настав час великої битви

- Дядю Олександре... - протягнула я, задкуючи назад, поки не уткнулася в стіну або стіл - я навіть не могла озирнутися і подивитися, у що саме, тому що погляд мій намертво приклеївся до непроханого гостя.

- Мм, а під час вечері ти називала мене татом, - одними губами посміхнувся дядько. - Ти лицемірна брехуха.

- І ви ще дорікаєте мені? Адже самі прикинулися моїм батьком! А я ж спочатку навіть повірила! - Я нарешті перестала відступати: що б там не було за моєю спиною, стояло воно міцно і втиснутись я в нього ніяк не могла. Так якщо немає іншого виходу, краще не мямлити жалюгідною вівцею, а потягнути час в очікуванні дива і, якщо дива не станеться, то дорожче продати своє життя.

Олекса розсміявся:

- Я тебе недооцінив, племінниця. Було помилкою просто повірити Акайо, що ти всього лише Мандрівниця Грані. Втім, ти лише витратний матеріал у будь-якому випадку. Але ти могла б доблесно скласти голову біля витоків великих змін, а так я просто знищу тебе, як жалюгідного таргана під ногами.

Я, судячи з усього, повинна була злякатися до ікоти і благати про прощення, але навіть не змогла до ладу настрахатися, бо всередині мене немов завирував вулкан, готовий ось-ось вивергнутись, по венах потекла лава, а м'язи закам'яніли. Неважко було здогадатися, що зі мною відбувалося – це дракон жадав помсти та рвався на волю. "Випусти мене до цього мерзотника!" - ревів ящір страшним голосом. Пропозиція, зізнаюся, була привабливою, але я все ж таки вирішила залишити її на крайній випадок: по-перше, я ж ще не оберталася, по-друге,  ми все-таки в готелі поряд з центром міста: поява дракона тут - вже привід для війни людей з перевертнями. Може, цього Олекса і прагне?

Чоловік же по-своєму витлумачив моє напружене мовчання:

- Гаразд, так і бути: я готовий дати тобі ще один шанс, якщо ти сама передаси мені Акай Хоно.

- Шанс померти на благо революції? - прошипіла я, пригнічуючи черговий спалах драконячого праведного гніву. – До речі, про неї. Не боїтеся пропустити все найцікавіше?

- Ти про ту невелику операцію в горах Дайго? Так це не революція, а лише попередня зачистка. Мені немає сенсу нападати на уряд Японії, так як, знаєш, він і так на моєму боці. А ось вовків давно слід добряче провчити.

Я похолола:

- То це пастка!?

– Саме так, Настя. У резиденції на них очікує гарячий прийом. І я не маю на увазі чай з плюшками, ну, ти розумієш ... - ліниво муркнув Олександр. - Сподіваюся, до Олексія ти не встигла сильно прив'язатися? Краще б він і далі сидів у своїх горах. Андрій же... Син сам винен, у нього був шанс. Ну а з Глібом ти розсталася, тож і плакати не будеш...

Господи, я мушу їх попередити! Зателефонувати, звичайно, дядько не дасть, залишається тільки використати свої нові здібності. І я, недовго думаючи, відлетіла свідомістю за Грань. А все ж таки думати варто було довше...

За Гранню я опинилася не одна: Олекса якось примудрився прослизнути за мною і тепер підтягував весь свій зоопарк поневолених звірів, при цьому світився, як новорічна ялинка. От би врізати в його самовдоволену пику чимось важким...

Судячи з кількості щастя на обличчі мого ворога, я потрапила у великі неприємності, хоч ще й не повністю розуміла, які саме.

- Це виявилося так легко... - не приховуючи тріумфу в голосі, сказав Олександр.

- Що саме? - обережно перепитала я, подумки намагаючись відправити Айсубуру і Акая якомога далі - в безпечне місце. Так, вони, звичайно, хижаки і дуже небезпечні - особливо древнє драконище, але мені хотілося їх захистити, наче вони діти малі. Мені здавалося, що я втягую їх у неприємності чи використовую. Не можу я, як Олекса, ховатися за їхніми спинами.

- Витягти тебе сюди, - відповів дядько і хлопнув у долоні.

У цей момент гострозуб Міра підняла хвіст, наче скорпіон, і кольнула їм у мій бік. Вона стояла далеко і до мене явно не дотягувалася, тож я навіть не ухилялась, не зовсім розуміючи сенс атаки. Але раптово навколо мене почало ущільнюватися повітря - і всього за мить я опинилась усередині клітини, схожій на ту, в якій нудився Білий Гліба.

Я діяла автоматично, за перевіреною схемою плануючи розсікти мою в'язницю лазером, але... нічого не вийшло. Перетворити ґрати на лід - і знову фіаско. Панічною хвилею мене накрило усвідомлення – я в пастці. Ця клітка якимось чином геть-чисто відрізала усі мої можливості. За такими ж ґратами миттю опинився й Акай Хоно, а Айсубуру... Ірбіса ніде не було видно, може, хоч їй удалося втекти?