Глава 17.3

Розділ 17.3

Приземлення в Кіото було тривожним, як і весь шлях із Непалу. Батько зміг домовитися про військовий гелікоптер і нас забрали одразу з села ірбісів у Катманду, а звідти – літаком у Кіото.

Олексій полетів з нами, бо вже й так "засидівся і заріс мохом у цих горах", а тепер розібратися з братом - його прямий обов'язок. Батько хвилювався і часто намагався комусь дзвонити, але, мабуть, із зв'язком була проблема. Я ж зробила висновок, що в горах, у якомусь далекому селі, залишилася його родина: дружина та, можливо, діти. Мої брати чи сестри.

Чоловіки весь час були зайняті листуванням та переговорами з людьми Гліба в Кіото, тому всю дорогу я могла побути наодинці з новою собою. Прислухалася, звикалася зі сторонньою, але все ж таки не чужою присутністю на краєчку свідомості, вислизала за Грань, щоб побачити мою Айсубуру... Ловила на собі швидкоплинні, але зацікавлені погляди Гліба. Складалося відчуття, що він щось вирішував щодо моєї персони.

Я відкинулася на спинку сидіння таксі і заплющила очі, щоб приховати недоречні смішки. Моя кішка декількома яскравими і місткими образами описала мені, що вона думає з приводу нашої ситуації. І суть була така: прогинатися і підкорятися чоловікові потрібно лише в одному місці - у ліжку, в інших ситуаціях ми вільні чинити на наш розсуд. Тож нехай Гліб будує свої плани, але в результаті все вийде за нашим з Айсубуром велінням. А якщо його це не влаштує, то це його проблеми. І взагалі, від чоловіків одні проблеми, тому, щоб жінка пустила в своє життя і серце чоловіка, той повинен добряче постаратись.

Зізнаюся, мені така позиція імпонувала, ось тільки, боюсь, зухвалості в мене недостатньо. Та й Айсубуру - кішка, яка гуляє сама по собі, а мене ось трусить від перспективи розлуки з Глібом.

У нашій маленькій готельній кімнаті  панував хаос. Вісім перевертнів - сильних і піджарих вовків - зробили з неї щось на кшталт штаб-квартири. Було душно, так що торси більшості чоловіків були прикриті лише майками, і я могла із задоволенням бачити горбисті м'язи їхніх спин та рук. Ех, гарнющі гади. Мабуть, концентрація тестостерону тут була така, що думки відразу повело в пікантному напрямку. Та ще й Айсубуру підливала олії у вогонь. Те, що перед нею вовки, її щось не дуже бентежило.

Гліб приглушено кашлянув, мабуть, простеживши за траєкторією моїх думок і грізно зсунув брови. Ви подивіться тільки –  ревнує чи що?

Та ось кашляв він даремно - вісім пар вовчих очей одразу повернулися до нас. Навіть не до нас, а до мене. До кішки. Гліб відразу зробив крок уперед і вбік, закривши мене собою. Батько теж вийшов уперед, усім своїм виглядом демонструючи готовність захищати бідну мене в лігві звіра. Тільки краще Олексій залишився б на місці, оскільки появу ще одного ірбісу чоловіки сприйняли ще агресивніше - всі як по команді видали гортанний рик і зробили крок до нас. Ой, мамо!

Гліб не зрушив з місця і спокійним, але якимось грудним голосом промовив:

- Усім назад!

Всі вовки, а також батько, зробили крок назад. Тільки зараз я помітила ворушіння на своєму матрацику. "Кет!" - Несподівано зраділа я. Лисиця ж після слів Гліба постаралася злитися зі стіною. Дивно, я ніяких подібних бажань не відчула.

- Олекса та Настя – наші друзі. Чіпати їх заборонено, – продовжив Гліб. - І ще: Настя – моя жінка. За будь-які випади в її бік відірву зайву кінцівку.

- Вона ж кішка! - Все ж таки заперечив один особливо великий перевертень. – Це суперечить нашим законам.

- Маєш заперечення, то доведи своє право озвучувати їх прямо зараз.

Гліб зробив крок уперед - і перевертень повільно, наче під тиском невидимої сили, опустився на одне коліно. Було видно, що він пручається, але все ж таки встояти він не зміг. Нарешті чоловік здався і смиренно опустив голову.

Гліб кивнув і покинув кімнату, відтягуючи мене за собою в коридор.

- Даремно я привів тебе сюди, краще б тобі дочекатися свого рейсу в аеропорту. Зараз же разом із Кет та Андрієм вирушите додому.

- Не зрозуміла, - відповіла я шипуче-тихо, стримуючи раптову лють, і вперла руки в боки. Оберігати мене – це добре, але скільки можна все вирішувати за моєю спиною? – Який ще рейс!?

Гліб одразу ж посміхнувся і примирливо підняв руки.

- Люблю, коли ти сердишся...

Задобрити мене вирішив? Якраз! Я погрозливо здвинула брови.