Глава 17.1 Houston, We've Got a Problem

Прокинулася я з легким головним болем і слабкістю в усьому тілі, але в цілому почувалась значно краще.

До кімнати якраз увійшов Гліб.

- Доброго ранку. Прекрасно виглядаєш, дружи.. кхм. На, - наткнувшись на мої саркастично підняти брови, чоловік простягнув мені кухоль гарячого лимонно-імбирного чаю.

- Ти брехун, - я подивилася на себе в дзеркало. Вигляд у мене був жахливий: обличчя опухле, мішки під очима, волосся немите, - жах. - І що ще за "дружи-кхм-на"? - нервово хихикнула я. - Це непальська назва фіктивної дружини?

- Тобі смішно, а тут все поселення вирує -  готується святкувати наше весілля. Вони вирішили, що якщо ми без своїх близьких, вони замінять нам родичів і влаштують усе в кращому вигляді.

- Мені не смішно. Просто жарти – це моя захисна реакція у будь-яких незрозумілих ситуаціях, ось таких, наприклад, як зараз. Гліб, яке до біса весілля? Поясни нарешті, що відбувається?

- Щоб я міг знаходитись і далі на землях кішок, нам потрібно було узаконити наші гріховні стосунки, - Гліб нахилився і поцілував мене в лоба.

- Але це все точно не по-справжньому? - Я підозріло примружилася. Мої пізнання в сімейному законодавстві говорили про недійсність нашого шлюбу, але все ж таки я не заспокоюся, поки не почую це від Гліба.

- У тебе такий вигляд, наче ти перевертня вперше побачила. Хоча ні, тоді ти була войовничою, а зараз перелякана. Костоправ, та ти до гикавки боїшся шлюбу зі мною!? - Гліб засміявся, але якось награно. Його очі залишилися серйозними.

І тут, як на зло, я гикнула. Не спеціально, звісно.

- Це я не від страху, - зніяковіло пояснила і ніби почервоніла навіть. - Шлюбу я боюся в принципі. У мене, знаєш, закінчення попереднього досить травматичним вийшло, - сказала я, хоча сама зрозуміла, що на той момент ці слова були вже не зовсім правдивими. Тепер я швидше боялась того, що шлюб з Глібом мене в принципі і не лякав.

- Так, я пам'ятаю. Вибач, що не спитав твоєї думки. Не переймайся і постався до всього, як до гри, як до спектаклю, - Гліб обійняв мене і якось сумно поцілував у скроню. - А взагалі, у мене для тебе є набагато важливіша новина.

- Так? Невже мій батько з'явився? - навмання ляпнула я.

- Звідки ти знаєш? – здивувався чоловік.

- Що, правда!? - У свою чергу підскочила я. - Так що ми тут про всяку нісенітницю говоримо!? Веди мене до нього!

І я, не чекаючи на відповідь, вискочила в коридор. І лише краєм ока встигла помітити чоловіка, що сидів за столом у дайнінг-румі, перш ніж мене підхопила і забрала з собою строката зграя місцевих жінок.

Господи, що знову відбувається!? Ах так, Гліб щось згадував про весілля у кращому вигляді ...

І понеслося: мене роздягли і занурили у балію з гарячою водою, що за місцевими мірками вважалося величезною розкішшю, намазали тіло запашними оліями і розмалювали хною, не обійшлося і без традиційного макіяжу. Жінки при цьому сміялися і щебетали без упину, я ж довірилася їхнім рукам і дозволила собі забути про проблеми хоч на недовгий час.

Через годину з невеликим я розглядала себе в невелике дзеркало і намагалася повірити, що це я: на мене ніби дивилася незнайомка з індійських фільмів. І на тлі цього ще більше посилювалося враження, що все відбувається не зі мною, а я лише актор у чужій виставі. Гліб сказав ставитись до всього, як до спектаклю - ну що ж, нехай так і буде.

Жінки-щебетушки під руки вивели мене в дайнінг-рум і підвели до чоловіка, якого я встигла помітити раніше. Він був високим, чорнявим, з приємним відкритим обличчям і зморшками навколо очей, які бувають у людей, які часто посміхаються. Ось і зараз чоловік усміхався. Це була щира жива усмішка, що освітлювала все його обличчя та танцювала іскорками в очах. Я не втрималася і усміхнулася у відповідь.

У тому, що це був Олекса-Олексій, я навіть не сумнівалася. Він дуже нагадував свого брата Олексу-Олександра, і в дитинстві, напевно, вони були схожі як дві краплі води. За винятком кольору очей, звісно. Зараз життя наклало на них свій відбиток, роблячи двох братів зовсім різними.

Чоловік зробив крок мені назустріч і простяг руку, але несміливо, нерішуче. Було неважко здогадатися, що він схвильований навіть більше за мене. Не те щоб я раптом розтанула і загорілась до нього всією силою дочірньої любові, але враження він справив позитивне.

- Здрастуй, Насте.

- Олексію, - кивнула я.

- Я твій ...

- Я думаю, що знаю, хто ви, - ми вже вийшли надвір у натовп радісних галасливих людей, і мені не хотілося почути, що він мій батько, в такий негодящий момент. Краще відкласти всі складні зізнання до більш сприятливої ​​обстановки. Вам теж дісталася роль у цій виставі?

- Виставі? - Олексій спочатку здивувався, потім реготнув. - Цікаво... Втім, не має значення. Головне, повністю проживи та відчуй цей момент. Будь тут і зараз. І з тим, з ким ти є.

О, мій батько ще й філософ!? Хоча, не дивно, мамі такі чоловіки завжди подобалися.

Я не встигла нічого відповісти, як натовп перед нами розступився і я побачила Гліба. Він усміхався. Світло та відкрито. Не награно...

Олексій підвів мене до нього і, щось кажучи непальською, вклав мою руку в його долоню. Ми розвернулися обличчям до старійшин. Ті щось мовили, я не зрозуміла нічого, та й особливо не вслухалася. Все моє світосприйняття сконцентрувалося на чоловікові, що стояв поруч і стискав мою долоню.

- Ти прекрасна, - шепнув мені Гліб на вухо, а потім розгорнув до себе обличчям і заговорив непальською слова клятви.

Коли він замовк, я була готова повторювати за ним свою обіцянку, як ми робили в храмі, але чоловік раптом упіймав мій погляд і продовжив українською: