Глава 16.4

Ми вийшли з монастиря, коли вже стемніло. Гліб якось особливо сильно стискав мою руку: чи то від повноти почуттів, чи то я мала такий хворобливий вигляд і він переживав, що я знепритомнію, а може боявся, що втечу. Хоча останнє навряд: навіть неозброєним оком було видно, що бігати я точно не в змозі.

Моя гірська хвороба прогресувала. Було таке відчуття, що моє тіло зрадило мене. Я ледве переставляла ноги і дихала, як собака в сорокаградусну спеку. Мені коштувало величезних зусиль видавити з себе подобу посмішки, коли місцеві жінки в яскравому одязі щось говорили вітальне, ставили на лоб червону крапку і робили ще якісь маніпуляції, які я навіть не сприймала.

Коли ми з Глібом дісталися до виділеної нам лоджі, мене вистачило лише на те, щоб сісти, а не впасти на лаву. Хазяйка хатини одразу заметушилася навколо і через пару хвилин мене вже відпоювали якимись настоянками, відварами та чаями, а також відгодовували часниковим супом. Як не дивно, мені трохи полегшало, головний біль відступив і я змогла заснути міцним сном, так і не встигнувши до пуття розпитати Гліба, що ж таке відбувається. Тому що з усього виходило, що ми побралися. За непальськими звичаями, але ж все-таки...

_________________

Настя спала.

Дихання дівчини було швидким і уривчастим - давався взнаки вплив висоти. Місячне сяйво освітлювало її обличчя, роблячи образ прекрасним, але блідим і якимось... неживим.

Гліб чортихнувся і вийшов із кімнати на морозне повітря. Ніч була чудова: розсип величезних зірок на небі, половина місяця, засніжені шпилі вершин... А це повітря... Пронизливе, свіже, - за ним Гліб особливо тужив у місті. Іноді його навіть відвідувала думка, що, можливо, варто переїхати в цей край... Але це нереально, адже справи зграї понад усе. Тим більше тепер, коли він ватажок.

Прокляття, все-таки влада – це тягар. Багато хто до неї прагне, шукаючи  свої вигоди, але для Гліба влада означала нескінченну працю та жертовність.

Перевертень згадав про Мстислава: той казав, що йому довелося залишити кохану жінку - матір Кет - заради обов'язку перед зграєю. Цей вчинок був найскладнішим у його житті, і це він ще тоді не знав, що матиме доньку... Потім Мстислав одружився, але такий вигідний шлюб швидко розвалився. Схоже, це рок усіх ватажків. Батько Гліба теж одружився не з любові...

А сам Гліб... Сьогодні вони з Настею побралися. З глузду з'їхати! Вони справді одружилися! Гліб обхопив голову руками і почухрав потилицю. Такий чіткий план припинити з дівчиною відносини одразу по поверненні полетів в прірву після розмови зі старійшинами. Хоча, кого він обманює... Цей план розбився в друзки після тої ночі в Катманду. При чому не після сексу, а коли Гліб почув розмову Насті з колишнім. Тоді дівчина стояла спиною до нього і про щось думала... А він нестерпно гостро відчув, що просто не зможе порвати з нею.

Тому, коли старійшини заявили, що недружні види можуть знаходитися на їхніх землях лише як члени сім'ї кішок, Гліб фактично моментально прийняв рішення взяти шлюб з Настею за непальськими законами. Чоловік просто відчував, що так правильно і крапка. На подив Гліба, старійшини не особливо й заперечували - так, побухтіли для галочки, але зрештою погодилися - адже Настя навіть ще без звіриної іпостасі і немає гарантії, що взагалі стане повноцінним перевертнем.

Так, рішення одружитися було спонтанним та скоропальним. І нехай Настя вважає, що це все фіктивно, не навсправжки і не серйозно. Він її переконувати в зворотному не буде, поки що. Та й юридично це так і є, адже вони пройшли лише релігійний обряд чужої їм віри, та ще й в іншій країні, та ще й під тиском обставин...

Окрім того, чоловік добре запам'ятав реакцію дівчини на їхні фіктивні заручини: "Я заміж більше ні ногою!" З того випадку минуло не так багато часу, так що навряд чи її ставлення в цьому питанні встигло кардинально змінитися. Краще її спочатку морально підготувати.

Сам же чоловік не вважав це заручення фіктивним. По-перше, буддизм йому давно не чужа релігія. Але головне – його стосунки з дівчиною. Це точно не "курортний роман" і вони не повинні просто так припинитись під тиском зовнішніх обставин. Рок ватажків - класти кохання на вівтар обов'язку? Подивимося, можливо, все не так вже й безнадійно. Принаймні за ці стосунки варто поборотися. І Гліб вже мав план.

Ну як план, швидше туманне бачення, засноване на одній-єдиній фразі, ненароком кинутій дядьком Олексієм понад вісім років тому. Тоді батько Насті натякнув, що вовки та коти ворогують не споконвіку, як заведено вважати, а набагато менше і з зовсім штучної причини. Тоді Гліба ця тема мало цікавила, але ось зараз чудова можливість про все дізнатися і, якщо знадобиться, перерити всі архіви всіх сховищ світу у пошуках підтвердження. А там уже діяти, виходячи з отриманої інформації.

Та оскільки цей план був ще дуже незрозумілий, заснований лише на надіях, натяках і здогадках, то Гліб не став говорити про нього Насті, коли вона запитала, чи мають їхні стосунки майбутнє. Краще знайти хоч якесь підтвердження, а потім уже говорити, ніж все розпатякати, а інформація виявиться лише гарною казкою.

Гліб уже розвернувся і подався назад до будинку, коли його погляд зачепився за освітлену місячним сяйвом фігуру чоловіка, що йшов дорогою до поселення. Не зором, швидше  інтуїтивно, Гліб зрозумів, хто це, і його рот розтягнувся в посмішці: дядько Олекса, матір його, - в сенсі, батько її - власною персоною!