Глава 15.4

- Ну, що діти, бачу ви вже трохи поспілкувалися, - радісно посміхаючись і сяючи від щастя, як новорічна ялинка, привітав нас слава-Богу-не-мій-батько.

Разом із ним до столика підійшов чоловік східної національності – я його вже бачила на званій вечері. Чоловік запам'ятався мені тим, що, на відміну від інших японців, не реагував захоплено на промови Олександра. Його погляд був гострим і розважливим; він мав вигляд бізнесмена, але аж ніяк не сектанта. Я майже не замислюючись зазирнула за Грань - звір чоловіка був вогненно червоним красенем-драконом.

Гліб із Катериною теж повернулися до столу. Причому очі жінки бриніли слізьми і можу присягнутися, на її щоці  виднівся слід від сльози - суцільна вразливість і беззахисність. За виразом обличчя чоловіка я мало що могла прочитати, хоч все ж таки трохи навчилась заглядати за його непроникну маску. Здається, перевертень відчував полегшення.

- Глібе, радий тебе бачити. Ти змужнів, синку. Я й раніше називав тебе сином, тепер же сподіваюся, що невдовзі ти станеш повноправним членом нашої родини, радий за вас із Настею! - продовжив привітання Олександр.

Як мило. Що ж, схоже мій дядько не знає про фіктивність наших стосунків. Значить, він не такий усюдисущий, яким хотів здаватися, і, можна сподіватися, йому не вдалося підслухати, що я перевертень. Якщо він і так не в курсі, звісно, адже, швидше за все, він до зникнення мого звіра має пряме відношення. Хоча, можливо, я й помиляюся: надто багато зусиль Олександр доклав, щоб отримати мене. А йому потрібна Мандрівниця Грані, а не перевертень-каліка.

- Ти тепер ватажок, вітаю, – дядько знову  звернувся до Гліба. - Хоча не можу сказати, що схвалюю твій підхід до бою. Втім, це та багато іншого ми можемо обговорити за вечерею. Я страшенно голодний!

Гліб же уважно оглянув нових гостей:

- Здрастуйте, дядько Олександре. Хочу одразу прояснити деякі моменти: я з вами говорю лише через Настю. В інших обставинах я відправив би вас прямо за ґрати, як зрадника і вбивцю. І ще: я вам не "синок" – незалежно від моїх стосунків із вашим сином чи дочкою.

- Ха-ха-ха! - анітрохи не зніяковівши і не засмутившись від різкої відповіді Гліба, засміявся Олександр. - Не думав, що ти настільки дурний і сліпий. Думаєш, якщо ти ватажок, то у тебе є влада? Ти думаєш, у тебе є сила? Світ змінюється. Він уже змінився. Ти говориш про "інші обставини", але це я їх створюю, підлаштовую так, як вигідно мені. Це раніше я зважав на тебе, захоплюючись твоїм білим вовком, зухвалою силою і цілеспрямованістю. Я хотів, щоб це ти був моїм сином.

Андрій після останніх слів змінився в обличчі і до білих пальців стиснув спинку стільця, але його батько не помітив цього, або просто проігнорував почуття рідного чада, сконцентрувавши всю свою увагу на Глібі.

- Зараз же твоя сила і сила твого вовка, якого ти так наполегливо приховуєш, - лише пил, у порівнянні з тим, що можу отримати я сам і дати своїм союзникам. Коли ж до нас приєднається Настя – перед нами відкриються безмежні перспективи, - Схоже, Олекса вже вважав мою співпрацю вирішеною справою. Ну-ну, якби Кет не була в них у заручниках, то я б сказала прямо зараз, що про це все думаю. А поки що потерпимо трохи.

Тим часом дядько продовжив:

- Ми являємо нове покоління, нову генерацію перевертнів і за нами майбутнє. Ми перекроїмо цей світ так, як вигідно нам. Ми досягнемо справедливості і поставимо людей на заслужене місце - біля наших ніг. Ті, хто зараз керує кораблем, опиняться за бортом, поступившись своїм місцем багатоликим перевертням. Ти й інші вперті консерватори опинитеся на звалищі історії. Втім, я не наскільки дріб'язковий: я забуду про твої образливі слова і дам тобі ще одну можливість приєднатися до руху Відродження. Май на увазі – це останній шанс. То що скажеш?

- Те, що сказав дванадцять років тому, коли ви запропонували мені вступити до лав руху за чистоту крові.

- І що ж? - примруживши очі, обережно спитав мій дядько.

- Пішов у дупу.

Японець невловимо посміхнувся, а Олекса скам'янів обличчям і процідив крізь зуби:

- Я б таку відповідь запам'ятав.

- Я перефразував, щоб було зрозуміліше. Чемні відмови ви, схоже, не сприймаєте.

- Паршивець, тоді і я поясню тобі дохідливіше, - Перевертень схопився з місця, на ходу скидаючи сорочку та знімаючи годинник. Відкинув стілець і вийшов на вільне місце. - Іди до мене, якщо не боїшся, шмаркач.

- Не треба, Глібе! Саша, ти ж уб'єш його! - Раптом істерично вигукнула Катерина, теж схопившись із місця і перекинувши свій стілець.

- Катю, не лізь! – притримав жінку Андрій.

- Що за сімейна вечеря, без бійки!? Настуню, я ненадовго, - Гліб закотив рукави і спокійно вийшов із-за столу.

- Ти ж поранений, - пошепки нагадала я, хапаючи його за руку. Але Гліб лише підморгнув розгубленій мені і м'яко підштовхнув назад до столу.

- Він чоловік. Задіта його честь, - чистою української раптом заговорив зі мною японець, м'яко наполягаючи поглядом  повернутися на своє місце.

- Ви готові зробити замовлення? - підійшов до столу незворушний офіціант. Я лиш зиркнула на нього, як на прибульця.

- Зелений чай, - як ні в чому не бувало кинув японець і підсів на місце, що звільнилося біля мене. - Прекрасна ніч, не знаходите?

- Чудова, - буркнула я, намагаючись заглянути за спину азіату, де саме Олекса і Гліб зійшлися разом і над ними замерехтіло марево Грані.

Я знову збиралася встати і якось втрутитися, але мене знову втримали:

- Дозвольте чоловікам бути чоловіками. До речі, гарний капелюх, хоч і невмілий.

– Що? - Я від несподіванки таки перевела погляд на японця, але ненадовго. Як би мене не цікавила розмова з перевертнем-драконом, все ж таки я раз у раз намагалася зазирнути йому за спину: на місці Олександра вже стояв вовк, Гліб же просто стискав і розтискав кулаки, готуючись відбити атаку звіра.