Глава 14.3

- Ірбіс? - повторюю я тихо, ніби пробуючи на смак це слово. Уява вже малює мені величезну граційну кішку з довжелезним пухнастим хвостом, і я наче наяву відчуваю морозне повітря гір, прямо як у тому сні, що наснився мені нещодавно. - Я сніжний барс...

Я мало не тремчу від тихого захоплення. Господи, тільки подумати, я – ірбіс! Якби не прокляте похмілля, я вже стрибала б від радості.

– Але  хіба це можливо? Якщо Олекса...  Чи це  підтверджує, що викрадач сутностей не може бути моїм батьком, адже його рідна сутність - вовк?

- Лише частково. Ти можеш бути кішкою, якщо твоя мати ірбіс, а батько  - слабший по силі вовк. У змішаних шлюбах перевертнів дитина успадкує сильнішого звіра, а якщо другі іпостасі рівні, то вибирає подобу, яка більш їй до вподоби.

Якийсь час я просто сиділа, звикаючись з новою інформацією про свою природу, та й, чого вже приховувати, борючись із приступами головного болю та нудоти. Але потім щаслива посмішка таки перемогла болісну гримасу, і я навіть примудрилася трохи заразити нею Гліба. Ні, перевертень не посміхнувся мені у відповідь, але, принаймні, його погляд став трохи світлішим і теплішим.

Страшенно захотілося, щоб чоловік підійшов до мене й обійняв, поділяючи мою радість... Але ж... І тут до мене врешті дійшло!

Гліб – вовк. А я – кішка. Між нашими видами, якщо вірити історичним пізнанням Андрія, було чотири великі війни і як мінімум один переділ територій... Наші стосунки заборонені і навіть караються смертю.

А, до біса все! Я ще нова у світі перевертнів і взагалі, який із мене перевертень без звіриної іпостасі? Отже, всі ці їхні закони не для мене. Я повільно сповзла з ліжка, підійшла до Гліба і обняла, запускаючи руки у його волосся.

Чоловік завмер. Застиг, як соляний стовб.

В мені ж щось болісно стислося. Невже це справді кінець? Якщо з його колишньою і зграями його шанувальниць я ще можу змагатися, то з тим, ким я є, боротися ніяк не в змозі...

- Сьогодні вранці ти цілувався з кішкою. Таке не з кожним вовком трапляється... - За старою звичкою я постаралася приховати свої переживання за кривим жартом.

- Настя, - нарешті Гліб подивився мені в очі, - після повернення додому я оголошу всім про розрив наших фіктивних заручин. Так потрібно. І я зрозумію, якщо ти вирішиш більше не допомагати нам.

Як удар під дих. Виявляється, іноді розрив удаваних заручин може бути не менш болючим, ніж реальних. І знову, як учора на званій вечері, душевний біль переріс у фізичний і мені знадобилася вся витримка і сила волі, щоб стримати вираз обличчя і спокійно відповісти:

- Мої обіцянки залишаються в силі: я з вами, поки потрібна моя допомога. А потім ви всі назавжди зникаєте з мого життя. Всі. Назавжди.

- Настя...

Гліб спробував за руку повернути мене до себе, але я вислизнула і, кинувши "Мені треба освіжитись", зникла за дверима ванної кімнати. І тільки там я впала на підлогу і, скрутившись у позу ембріона, притиснула коліна до палаючого вогнем живота. Сльози струмком покотилися з очей і я лише намагалася стримувати судомні схлипи, щоб жодна душа не почула, як мені зараз боляче.

______________

Глава трохи сумна, але далі буде;)