Глава 13. В якій я хочу забути те, чого не було

- Давай залишимося друзями!

- Правда?

- Ні! Іди ти в дупу!

З фільму "Секс із дружби"

Гліб був тут, у Кіото! Стояв посеред кімнати, засунувши руки в кишені штанів. Неголений. Втомлений, але з палким поглядом. Його сірі очі при тьмяному освітленні кімнати здавались майже чорними. Коли чоловік побачив мене, його обличчя ніби прояснилося, а краєчок рота піднявся в посмішці.

- Тихий, сходи поснідати. Я наберу, - кинув Андрію, при цьому не відриваючи погляду від моїх очей.

Всю мою втому наче вітром здуло. Як тільки за спиною грюкнули двері, я кинулася Глібу назустріч... і завмерла за півкроку від нього, нерішуче прикусивши нижню губу.

Чоловік же стрімко притягнув мене до себе і міцно обійняв, однією долонею при цьому відчутно стискаючи шию ззаду під волоссям, а другою притискаючи до свого тіла за талію.

- Боягузка, захотіла обійняти - обіймай. Я не кусаюсь, - і відразу в спростування своїх слів прикусив шкіру на шиї, а потім лизнув те місце гарячим язиком.

Чорт, що ж він творить! Від раптово сильного збудження я не втримала тихий стогін. Але ж... Так не можна...

Чи можна? Адже я вже доросла дівчинка.

- Я не хотіла тебе обіймати, - я відсторонилася рівно настільки, щоб з викликом поглянути перевертню в очі і побачити, як він трохи насупився від моїх слів. – Я хотіла поцілувати. І, до речі, я кусаюся.

Тепер уже я обхопила руками шию чоловіка і притягла до себе, злегка піднімаючись на носочках і прикусила його нижню губу. Від гортанного гарчання Гліба в мене остаточно злетіли гальма і я вп'ялася в його губи з пристрастю, що накопичилася за пару останніх років.

- Ну, привіт, Насте, - перевертень притулився своїм чолом до мого, переводячи дихання, а наступної секунди пролунав різкий звук - і шматки моєї сукні полетіли на підлогу. Я ж впритул притулилася до чоловіка, бажаючи якомога ближче відчувати жар його тіла і силу бажання.

Клята сорочка! Поки я одна за одною судомно розстібала ґудзики, рука Гліба зіслизнула з моєї шиї, кінчиками пальців пройшлася хребтом і пірнула до мене в трусики.

О Боже! Як же приємно!

Я притиснулася ще ближче до чоловіка і ногою обплела його коліно, даючи ще більше доступу вмілим пальцям. Втомившись боротися з ґудзиками, я прослизнула руками під його сорочку і ... Ох, Гліб, легенько прикусив мій сосок, коли його палець натиснув на особливо чутливе місце там, внизу. Я застогнала і, погано контролюючи себе, сильно стиснула його плечі, встромляючи нігті в шкіру - напевно потім залишаться сліди.

- Моя гаряча дівчинка! – прогарчав Гліб і опустив мене спиною на ліжко. Сам же навалився зверху і, зафіксувавши мої руки своїми по обидва боки моєї голови, знову вп'явся в губи поцілунком. - Моя!

- Твоя? Хіба? - вирвалося у мене дражливе. - Так доведи...

Чоловік же раптом зупинився і з силою зціпив зуби, як від раптового різкого болю. Потім, заплющивши очі й опустивши голову мені на груди, завмер, важко дихаючи.

Я теж застигла, не розуміючи, що відбувається. Адже я не сказала нічого такого...

Нарешті перевертень підвівся на ліктях, зазирнув мені у вічі і схилився над губами. Ось-ось знову поцілує... Але ні - він різко відсторонився і, перекинувшись на спину, ліг поруч.

- Вибач, Настя, нам не можна.

– Що? Чому?

- Я в холодний душ на хвилину.

Я ж сіла, обхопивши коліна руками і намагаючись прикритися краєм простирадла, приклеїлась сліпим поглядом в стіну. Мені хотілося волати від всепоглинаючого невдоволеного бажання, образи та нерозуміння. І раптом стало дуже, дуже соромно. У мене ж окрім Макса нікого і не було. А Гліб... Ми знайомі всього нічого, може, це і справді дуже поспішно...

Але мені здавалось, що між нами дійсно є "щось". Напевно, таки "щось" є, але зовсім не те, на що я сподівалась.

- Це тому, що я просто людина, а ти тепер ватажок? - проковтнувши грудку в горлі, запитала я, як тільки чоловік вийшов з ванної.

- Господи, ось варто залишити жінку на хвилину одну, як їй у голову всякі дурниці лізуть, - Гліб усміхався, але якось гірко.

Я відвернулась, соромлячись зрадливо підступивших сліз.

- Але ж у тебе була наречена людина і ви...

- Стоп. Давай по порядку. По-перше, ми розлучилися не тому, що вона людина. По-друге... Насте, подивись же на мене!

- У чому тоді справа!? - я нарешті глянула на Гліба. - Ой! Ти поранений!

- Настя, це дрібниця. На перевертнях все швидко заживає.

- Не дрібниця. Рана відкрита, треба перемотати! - я схопилася з ліжка і кинулася до свого рюкзака: рукавички та бинт там завжди були. - Почекай, я зараз...

- Насте! Сядь! - якось здавлено промовив чоловік. І зовсім глухо: - І прикрийся... Інакше ми так і не поговоримо...

Можна подумати, що мені зараз потрібні були саме розмови. Ага. Я навмисне неквапливо  підійшла до свого матраца, вигинаючи спинку нахилилася до рюкзака і повільно витягла бинт.

Так, я вредна. Але нехай помучиться ще трохи. Мені також, між іншим, несолодко довелося. Хоча халатик, мабуть, краще накину - бо застиг, як статуя, весь напружений, а очі чорнющі, жах. Точно Демон із картин Врубеля.

Я акуратно присіла поряд із чоловіком і несвідомо потяглася до його обличчя, ніби збиралася розгладити зморшку на переніссі. Але Гліб упіймав мою руку і одними губами прошепотів: "Не треба".

Чорт, все, схоже, справді серйозно. Але ж я не закохалася в нього, правда? Тож переживу. Рана, Костоправ, бери бинт і мотай! Нема тут через що соплі розпускати!

Я вже почала робити пов'язку, а чоловік все не рухався, тільки дихання його стало рваним і важким.

- Твою ж матір! - не стрималася я, коли зробивши два фіксувальні тури, нарешті переключилася з грішних думок на медичні. - Підключична артерія зовсім поряд! Адже тебе могли... Ти мало не...