Глава 10.7

- О, Кет! Я Андрій, приємно познайомитись, - енергійний хлопець підвівся, і, схилившись наді мною, простяг свою клешню лисиці.

Виявляється, його екстрасенсорні здібності поширюються не тільки на мою скромну персону. Що ж, мабуть, він із маєтку Мстислава. Інакше його обізнаність навряд чи обіцяла мені щось хороше.

Шкода, що Зрячої все ще були мені повністю не підконтрольні і я не могла дізнатися, хто переді мною - перевертень чи людина. Хоча... Що заважає мені спробувати? Тренуватись все одно треба. Отже, як там проявився мій дар попереднього разу?

Я стояла біля ліжка несвідомої Жені, а до мого вуха ззаду схилився Гліб, його вовк був десь поряд, і голос з гуркітливими вібраціями...

Мене раптом кинуло в жар, а хребтом пробіг табун мурашок. Про таку дивну поведінку цих роботящих комах я читала в любовних романах, але тоді не повністю розуміла - як це. А ось воно як, виявляється!

Я глибоко зітхнула, проганяючи недоречну реакцію свого тіла, і сконцентрувалася на Білому, який наблизився до  межі Грані,  - його низькому утробному гарчанні, гарячому диханні, м'якій ході кігтистих лап... І ось воно - відчуття тонкої пелени перед очима! Я з усіх своїх сил потяглася свідомістю за неї - і немов проколола собою мильну бульбашку. Розплющила очі... От чорт! Я у горах! Здається, перестаралася трохи і опинилася за Гранню. Навколо зелені вершини та... пухнастий динозавр.

Великий Кузя здивовано рикнув і потягнувся до мене величезною мордою. Ну гаразд, нехай облизує, все одно я надовго тут затримуватись не збираюся. Стряхнувши з себе залишки слини лагідної тварини, я озирнулась у пошуках знайомого марева. Є! Ось воно, рідне! Я знову сконцентрувалася і подумки доторкнулася до нього. Раптом щось велике і мокре штовхнуло мене під п'яту точку - і я стрімголов повернулася в своє тіло, під заливисте хрюкання Кузі. Не інакше, як підсрачник  зарядив мені, гад пухнастий. Ну я йому ще згадаю, нехай тільки повернеться в наш тлінний світ!

- Ееей, ти як!? Може води?

Я розплющила очі: перед моїм обличчям Андрій старанно махав інструкцією з техніки безпеки, а схвильована лисиця кликала до себе стюардесу і волала в простір "чи є тут лікар" і "людині погано". Ага, таки злякалася за мене.

Я поспішила смикнути Кет за штанину, стягуючи назад на сидіння і запевнила, що все нормально, що таке зі мною іноді трапляється, особливо в моменти нестримної радості від зустрічі зі старими знайомими.

Від мого сарказму Кет перекосило, але вона заспокоїлася і повірила, що я в нормі. А за її плечем кружляла руда пухнаста лисичка, згортаючись клубочком і вкладаючись спати.

Таки вийшло! Я бачу звірячі іпостасі! Я швидко озирнулася на Андрія: вовк за його спиною невдоволено метушився і втягував повітря, намагаючись мене обнюхати.

Теж перевертень. Хто б сумнівався... Скоро я дивуватимуся, якщо біля мене опиняться нормальні люди. Ой, а до речі...

Я підвелася і обвела поглядом салон літака: серед пасажирів виявився один гризун - ховрах, мабуть. А ось стюардеса була орлицею - зрозуміло, чому її в небо потягнуло.

- Вона завжди така дивна? - Кет за моєю спиною гучним шепотом поцікавилася у Андрія. Наче той міг знати...

- Та начебто ні. Цілком собі адекватна. Настька, що це на тебе найшло? - панібратським тоном, наче ми з ним в один горщик ходили, відповів хлопець. Взагалі-то я дуже "за" неформальне спілкування між людьми, але людьми, знайомими трохи більше однієї хвилини. Андрій вочевидь дозволяв собі зайве. Його нахабство мені дуже не сподобалося. Зате схоже, що він знає мене трохи більше, ніж я його... А чи це не один із тих двох стажистів, що Гліб за мною стежити приставив?

Я плюхнулася назад на сидіння і почергово глянула на сусідів, що було дуже незручно зробити, сидячи між ними.

- Наговорилися? А тепер моя черга. Почнемо з вас, шановний,  - морозним голосом снігової королеви заговорила я з хлопцем. - По-перше, я не дозволяла переходити на "ти". По-друге, ми офіційно не знайомі, тому ви, Андрій, можете звати мене просто - Анастасія Валеріївна. По-третє, вашому начальнику навряд чи сподобається таке фамільярне відношення до мене. По-четверте, до ваших службових обов'язків не входить оцінка міри моєї адекватності. Надалі прошу неухильно дотримуватися інструкцій вашого боса, інакше, боюся, мені доведеться реагувати не найприємнішим для вас чином.

Звичайно, мій суворий тон самовпевненої стерви не відповідав моєму реальному стану, адже я знала про перевертня набагато менше, ніж він про мене, і не могла бути впевненою, що він таки не мій ворог. Але я вирішила зблефувати, поставивши все на те, що Андрій - людина Гліба.

- То ви справді наречена Гліба Юрійовича!? - зблід Андрій. І взагалі на хлопця було шкода дивитися: він якось знітився і зажурився, нахабна усмішка сповзла з його обличчя, а з  очей пропав задерикуватий гусарський блиск.

Фууух, отже, таки людина "Гліба Юрійовича". Мені б, мабуть, належало обуритися, що за мною приставили наглядача чи пак охоронця, але я відчула величезне полегшення: все-таки летіти однією в чужу країну було страшнувато. До того ж була приємна турбота Гліба, хоч я й розуміла, що, швидше за все, вона продиктована лише бажанням зберегти в цілісності шкірку цінного кадру.

Проте треба було якось відповідати. Брехати ж відверто не хотілося, тому я лише гордо глянула на перевертня, піднявши брову. Мовляв, "А що, хтось має сумніви?". Потім повернулася до лисиці:

- А ти як тут опинилася? Тобі начебто прийшлися не до душі неприємності, в які "я тебе втягую"?

- Не повіриш - суто випадково. Я просто послухалась Натана і взяла квиток на найближчий рейс, - справді, вірилося не дуже. - Мені, знаєш, теж не дуже приємна твоя компанія.