Глава 8.3

Першим моїм бажанням, як тільки ми покинули їдальню, було накинутись на Гліба з обуренням. Але я розсудливо стримала себе, вирішивши, що він усе й так мені ось-ось пояснить.

Та я помилилась. Чоловік йшов мовчки, повністю занурившись у свої думки, ніби це не він хвилину тому заявив про мої, тобто наші, несподівані заручини. В іншій ситуації я, можливо, і не стала б його відривати від роздумів ... Але він хвилину тому заявив про наші заручини!

- Поясни, будь ласка, - максимально нейтральним тоном попросила я. А всередині все аж клекотіло.

- Ти про що? - спитав сухо.

Ні, він що - знущається!?

- Не пригадаю, щоб ти робив мені пропозицію... - Якось само собою перейшлось на "ти". Ну так, навіщо "викати", коли ми "заручені"...

- А, ти про це? Не бери в голову. Це заради твоєї безпеки і тебе ні до чого не зобов'язує.

- В сенсі?

- Насте, а тобі не здається, що Максим твій не сам дійшов до думки тебе зі світу зжити? Йому хтось нарадив, а Георгій підсобив. І вчора в тебе стріляли не просто так... Ти у небезпеці навіть тут, у домі ватажка. Мене ж серед вовків  дещо... кхм... Скажімо так: остерігаються мене злити.  І статус моєї нареченої тебе, звичайно, повністю не захистить, але тепер зловмисники двічі подумають, перш ніж робити нову спробу. А ми виграємо трохи часу.

- Ти думаєш, на мене хтось  полює? - У мене всередині все похололо.

- Упевнений.

- Але хто!? І навіщо!?

- Дізнаємось. Ти - Зряча. Справа може бути у цьому. Ось тільки ми довідалися про твій дар тільки вчора, а хтось знав уже давно.

Я вражено осмислювала інформацію. Господи, хтось бажає моєї смерті! І цей хтось знає про мене більше, ніж я сама.

- Це той, хто вбиває ваших дітей, - нарешті сказала я переконано, хоча ніяких підстав так заявляти поки що не було. Лише інтуїція.

- Можливо. Швидше за все так і є. Ти ж можеш викрити його.

Секретарка, що сиділа біля кабінету Мстислава, пропустила нас без зайвих питань, лише кинувши "Шеф на місці" і провівши Гліба якимось аж надто голодним поглядом. Не годують їх тут, чи що? Мене ж панночка повністю проігнорувала. Навіть моє нетипове вбрання не привернуло її уваги.

- Щось сталося? – напружено запитав Мстислав, відірвавши погляд від паперів. Оцінив вигляд Гліба і вказав йому на шафу із запасним одягом. Жіночого вбрання там, звісно, не виявилося, так що мені, схоже, доведеться красуватися в халаті ще довго.

– Це ти нам скажи. У тебе на посту спостереження нікого, сторонні особи, - легкий кивок в мій бік, - проникають безперешкодно. Мені знову взяти на себе безпеку будинку?

Ватажок насупився, щось клацнув на клавіатурі і перевів погляд на екран:

- Номер посту?

– Другий. Але з ним потім розберешся. Покажи кімнату Наталки.

- Наче все спокійно... - Мстислав показав екран Глібу.

- Краще перевірити особисто. Якось мені тривожно. Ти з нами?

- Звісно. Я твоєму чуттю довіряю більше, ніж камерам. Ти ввів Настю у курс справ?

- Ще не встиг. Дорогою якраз розповім. Насте, ти вже знаєш, як стають перевертнями?

- Ними хіба не народжуються? - здивувалась я.

- Так, та не зовсім. Новонароджені перевертні зовні нічим не відрізняються від людей. Вони не можуть обертатися, тому що у них поки що немає своїх звірів. Ближче до трьох років, коли діти починають усвідомлювати своє "я", вони проходять ритуал Єднання. Під час цього ритуалу свідомість дитини вислизає за Грань і шукає "свого" звіра, теж дитинча відповідного виду, та налагоджує з ним контакт. Наприкінці ритуалу душі людини і тварини зливаються докупи і стають неподільними. Після цього перевертень є повноцінним і може обертатися. Зараз у нас складна ситуація: хтось розриває зв'язок під час Єднання та забирає звірину сутність. Частина дітей виживають, але вони, на жаль, приречені прожити життя без другої іпостасі - блякле і, швидше за все, недовге. Інші ж не можуть пережити розриву і гинуть відразу.

– Але навіщо це? І як таке взагалі можливо!?

- Подібне описувалося ще в стародавніх легендах і, на жаль, не раз практикувалося людьми - правителями різних держав у різні часи, та й просто владними або занадто багатими. А все тому, що звірина сутність, прив'язана до душі людини, наділяє ту силою та іншими якостями певної тварини, а також дарує свої роки життя. Тому й зараз ми підозрюємо, що замовник – людина.

- А обертатись він зможе?

- Ні. Людське тіло не здатне так змінюватися. Зате до однієї людини можна прив'язати одразу кілька звіриних сутностей, наділивши безліччю надздібностей і пристойно продовживши життя.

- Якщо те, про що ти говориш, - правда, то я дивуюся, як на перевертнів ще не оголосили полювання. Адже серед нас, людей, на жаль, багато хто мріє про дармову силу і довголіття.

- О, це не раз ставало причиною воєн та міжрасових чвар. Та й ми не пальцем роблені. Раніше за кожного викраденого звіра наші пращури топили в крові цілі поселення. В результаті люди найчастіше самі виступали проти свого володаря, не бажаючи розплачуватись за його силу та зайві роки своїми близькими. Або це призводило до повноцінних військових дій.

- А зараз?

- Зараз ми дотримуємося договору "Про вічну дружбу". Люди не чіпають нас, ми не чіпаємо людей.

- Але цей злодій - вбивця!

- У нас немає доказів, що за всім стоїть людина. Їх добути складно. Оборотні, пов'язані з цим виродком, присягнули на вірність іншому альфі. Тепер ми їх допитати навіть до ладу не можемо. Їм дано наказ мовчати, і вони швидше збожеволіють, ніж розкажуть щось заборонене, навіть під тортурами. А людей ми не маємо права допитувати, доки немає прямих доказів їх провини. Ось таке замкнене коло.