Глава 7.1 В якій мене допитують із пристрастю і без

- Ти ж розумієш, що дуже накосячив? - Мстислав говорив спокійно, але було видно, що він дуже схвильований. - Тоді, в лісі, ти залишився з Настею, замість того, щоб упіймати тих покидьків. Ми ганяємось за ними вже рік, а ти ось так просто взяв і дозволив їм втекти.

- Та знаю я, знаю! - Гліб, на відміну від ватажка, навіть не намагався приховати роздратування. - Накосячив, запоров, провалив! Прокляття! - Він з розмаху вдарив кулаком стіну. - Але не міг я залишити її саму, не міг!

- Не одну, а з двома професійними найманцями.

- З ким? З Тихим та Греком? З цими двома зеленими стажистами!? Та вони навіть  спостереження провалили! – Гліб повільно видихнув, заспокоюючись. Звичайно, ватажок має рацію. Саме він, а не ці ще вчора діти, повинен був переслідувати нападників. Вони і так фактично врятували життя дівчині, коли випадково побачили, як вона біжить у ліс і рушили за нею. - Вона ж справді Зряча...

- І це справді диво. Але хіба  річ тільки в цьому? – посміхнувся старий лис. В сенсі вовк.

- Не починай, а?

Гліб був злий. Дуже. І винний у всьому був справді він один.

На балу все починалося як треба. Йому вдалося якраз опівночі зібрати всіх перевертнів, включно з прислугою, у головному залі. Усіх людей навпаки - вивели в кабінет під приводом переукладання контрактів.

Залишилася лише Настя. Гліб вирішив спровадити її особисто. І встиг якраз вчасно: дівчина широко розкритими від жаху очима дивилася на мило усміхненого хлопця, який запрошував її на танець. Неважко було здогадатися, в чому справа. Вона почала бачити. Потрібно було терміново втрутитися, доки ніхто не звернув увагу на дивну поведінку людської гості. Ось тільки він планував вивести її із зали в галерею чи ще кудись, а натомість запросив на танець. А вона взяла та погодилася! Втім, це від шоку, мабуть.

Під час танцю сталася ще одна дивина – прокинулася його звірина сутність. Гліб не обертався вже багато років, з того самого дня, коли у бійці загинув його найкращий друг Андрій, син Зінаїди Гаврилівни. Тоді Гліб був у вовчій подобі. І вовк не впорався, не зміг захистити пораненого друга. Білий – так Гліб звав свого звіра – відчував свою провину і пішов за Грань, уникаючи контакту. А Гліб і не наполягав, адже теж частково вважав вовка винним і досі не зміг вибачити. Так, шалено сумував щодня, але вибачити все ж не зміг.

Гліб бачив відображення Білого в очах Насті. Чорт, як же йому самотньо без свого звіра! А Настя, дурненька, милувалася вовком і навіть кинула йому виклик, раптом зовсім переставши боятися. Втім, Гліб і раніше знав, що дівчина трохи з джмеликами.

Ось і питання вона поставила дивне - про чай. ВОНА НА БАЛУ В ПЕРЕВЕРТНІВ! І перше її питання - про його чайні уподобання...

Хоча, чого вже таїти, Гліба і справді дуже здивувала та чашечка чаю на підвіконні біля його бублика, якого він цілих пів години на ребро встановлював. Те, що дівчина залишила частування саме для нього, не викликало сумнівів. Ось як працюють її мізки? Вона знає, що хтось чужий, чоловік, перевертень, влазить до її квартири вночі - і не втікає з криками жаху, не закидає поліцію заявами і навіть не їде ночувати до мами або подруги. Ні, вона залишає йому чай і барикадує двері спальні. Хіба це нормально?

Ні, ні краплі не нормально. Як ненормально і не слухатися його наказів.

Під час танцю з Настею Гліб побачив, що дочка Мстислава, лисиця Кет, щосили фліртує з Натаном - небезпечним, замішаним у купі темних справ перевертнем. Звичайно, слід було втрутитися, при чому негайно.

А Настя взяла і пішла до протилежного від Гліба виходу. Тепер вивести її із зали він просто не встиг би, до півночі залишалася одна хвилина. Хлопці на дверях її, звісно, ​​затримали, у них був наказ нікого не випускати. Скасувати наказ теж не було можливості: всі охоронці у залі на час виступу ватажка одягали навушники, щоб не потрапити під його вплив.

Ну що ж, Гліб намагався її вберегти, треба було лише його послухатись. Тепер же на дівчину чекають незабутні і далеко не найприємніші хвилини. Річ у тому, що слова ватажка мали особливу силу, чинити опір якій не міг ніхто - ні люди, ні перевертні будь-якої масті. Наказу ватажка могли не підкоритись тільки перевертні, сильніші за нього, як Гліб, або ті, що дали клятву вірності іншому альфі. Ось якраз останніх і слід було вирахувати - зрадників, пов'язаних з викраденням сутностей звірів у дітей.

Щодо людей... Люди не могли чинити опір волі звіра-ватажка. Ніяк і ніколи. Слова-навіювання викликали в них дискомфорт, а прямий наказ - нестерпний біль, який проходив лише після виконання волі альфи.

Фраза "на коліна" була саме прямим наказом, якого миттєво послухалися всі вірні, а відступники залишилися стояти.

Залишилася стояти й Настя. Людина. Але як таке можливо!?

Хіба що... Хіба що вона не така наївна і невинна, якою йому здавалося до цього. Чорт, не може ж вона бути пов'язана з цими виродками! Чи все ж таки може? Це б пояснило багато її дивацтв.

Від цих думок Глібу ставало погано. Одного разу його зрадила дівчина. Його перше і єдине кохання. Тоді йому було нестерпно боляче. Проте Настю Гліб знав менш як тиждень. І його анітрохи не повинна хвилювати її співучасть у злочині, адже так?

Коли ж Настя вирішила втекти, побічно підтвердивши його підозри, він вирішив особисто брати участь у її затриманні. Щоб зазирнути їй у вічі. Зрозуміти. Відчути.

Швидко віддавши необхідні розпорядження в маєтку, Гліб розпочав переслідування. Навіть у людській подобі він міг вільно йти за запахом Насті.

Прогримів постріл. Серце чоловіка пропустило удар, а потім пустилося галопом. Чорт, що відбувається?

 У Насті пістолета точно не було, а в його групи   спецпризначенців був наказ не стріляти. Значить, втрутився хтось третій. Для чого? Тут варіантів було лише два: щоб знищити Зрячу, яка могла допомогти в розшуках зрадників, чи навпаки - допомогти Зрячій, своїй спільниці.