Глава 3.2

- А-а, це ви... - почала ворожка, випередивши наші вітання. - А я вас уже зачекалася.

Боже, як передбачувано. Я відчула легке розчарування.

- Тільки ви спізнилися. Зараз, боюся, нічим уже не зможу допомогти.

А це вже несподівано!

- Як ми могли запізнитись, якщо нам навіть не призначено!? - Галя обурилася і відступати без бою була явно не збиралася.

- А ось так: у кожного в долі є поворотні точки, в яких життя людини може змінитися кардинально та безповоротно. Ви свої найближчі вже пройшли. Ось у тебе, - вона вказала на мене пальцем, - їх було кілька: одна трапилась вчора, а друга - щойно, менше години тому.

Ого, а ось це уже цікаво. Як вона дізналась!?

 Проте ось так одразу продемонструвати моє потрясіння не дала моя вроджена та тренована роками впертість. Тому я заперечила хоч щось:

- Якщо це ви про мою згоду на роботу, це зовсім не безповоротно, я все можу ще переграти.

- Не можеш, тому що рішення ухвалила остаточно і тепер  віз твоєї долі уже змінив курс. Якщо даси задню зараз, все полетить до дідька і виллється в щось абсолютно непередбачуване - травми, аварії або ще гірше.

Бабця зробила багатозначну паузу, щоб ми усвідомили і пройнялися величністю моменту, а потім змахнула рукою у бік дверей до кімнати:

- Гаразд, дівчата, проходьте, раз уже прийшли.

Кімната теж була звичайною, невеликою, але затишною. А головне - без усієї цієї напускної таємничості та містичності. Ми сіли на пошарпаний диван і приготувалися узріти диво.

Зінаїда Гаврилівна приєдналася до нас через хвилину, несучи тацю з ароматним чаєм і... бубликами.

- Ось пригощайтеся на здоров'я. - І вона мені змовницьки підморгнула, підсовуючи тарілку до мене ближче.

І хто там не вірив ворожкам? Я? Не було такого. З цього моменту я вже була готова повірити кожному її слову. Ні, ну не те, що кожному, але ліміт довіри вона явно підвищила.

Поки ми з Уваровою хрумтіли скромним частуванням, ворожка теж часу даремно не втрачала і займалася приготуванням. З глибин шафи була витягнута шкатулка, із шкатулки - коробочка, а з коробочки - голка зі смертю Чахлика Невмирущого на кінці. Кхм, жартую я, це від нервів, мабуть. З коробочки стара витягла якісь карти, я в них не знаюся.

Потім, анітрохи не соромлячись, відкрила мікрохвильову піч, що на підвіконні стояла, дбайливо серветкою накрита ("Внучки ось подарували, а я-то по-старому звикла"), і дістала кулю прозору для пророкувань. Тут ми з Галиною не витримали і разом зітхнули, чи то з подиву, чи з розчулення такою безпосередністю. Та ні, куля якраз була цілком очікувана, а ось її місце зберігання було трохи екстравагантним.

- Так кіт мій, Вася, постійно намагається погратись. А так і не припадає пилом, і місце не пустує. - пояснила Зінаїда Гаврилівна.

Ну що ж, цілком прагматично.

- Як я вже говорила, - нарешті почала ворожка, поглядаючи на нас, як на улюблених онучок, - запізнилися ви трохи. Так, ось, - вона невизначено показала на карти, що вже розкинула на столі, - розлучення ти вже пережила. Відпусти колишнього чоловіка і оплач кінець стосунків.

Добре хоч не "зрозумій і пробач".

- Доленосна зустріч у тебе, Настечко, вже відбулася. - Ворожка стиснула губи і мені здалося, що вона щось недомовила. - Але що вона принесе тобі - радість чи горе - ще не вирішено. Занадто багато перемінних.

Я чомусь була впевнена, що це ворожка говорить про того сіроокого брюнета. Або не так: мені чомусь захотілося, щоб ворожка говорила саме про нього.

Стара нахмурилася, дивлячись на карти, тінь пробігла по її обличчю і вона знову підібгала губи. Ну точно, щось приховує.

- Майбутнє твоє все ще не визначене. Дуже туманне. Бачу лише дороги далекі, зустрічі нові та небезпеку.

Я розчаровано зітхнула. Якщо чесно, трішки хотілося, щоб хтось точно сказав, що треба робити.

- Карти сьогодні незговірливі.

Зінаїда Гаврилівна обернулася до кулі. Зробила пару пасів руками, побурмотіла собі під ніс щось - чи заклинання якесь, чи просто лайку заковиристу - так і не розбереш. І подивилася на мене:

- Душа твоя, птахо, надвоє розірвана. Возз'єднаєшся з половинкою своєю – жити будеш щасливо, ні – пропадеш.