Частина 1. Глава 2. Темрява й порятунок.

Клятий дух! Замість того щоб відповісти на мої питання, вона додала ще більше питань, а потім взагалі щезла. Ні, вона раніше ніколи так швидко не зникала. Хто ж тепер відповість на мої питання?

Відвівши розлучений погляд від столу, я попрямувала до дверей, але в кількох метрах від входу у мене потемніло в очах.

- Ні. - це не мало статися саме зараз. - Чому? Агх!

Я почала поступово задихатись, немов щось тримало мене за горло, гострий біль у спині і кінцівках звалив мене на підлогу. В мене не було змоги покликати на допомогу.

Чорна, мов ніч пелена - єдине, що я могла бачити. Всередині усе, наче було вкрите льодом. Молитися богові, усім богам єдине, що я могла зробити. 

Але посеред усього цього хаосу раптом, щось засяяло, я спробувала придивилися до джерела світла: "Світлячок?" - ось це мене перелякало не менше, ніж темрява. - "Що ти таке й чого від мене хочеш?!". Але світлячок ніяк не відреагував.

"Прошу... Я не хочу вмирати!" - дивно, мабуть, мій крик якось подіяв на дивну істоту.

Маленька іскорка засяяла, засяяла яскравим світлом, різноманітних кольорів. Ніколи нічого подібного не бачила. Жахливий холод поступився місцем приємному теплу, яке розвивалося усім тілом.

- Настя, Анастасіє! Ти мене чуєш? - я чула голос, ніжний,  жіночий голос, але він належав не моїй сестрі...

***

Невже це зупинилося. Мені здавалося, що цей напад стане для мене останнім.

Не знаю скільки саме часу я була не при тямі, та мені все ж стало легше, але жах від того, що сталося все ще був. 

Не розумію звідки у мене з'явилися сили, але мені вдалося відкрити очі й трохи підняти голову. Було важко щось розгледіти та я відчуваю, що біля мене хтось є.

- Насть, як ти почуваєшся? - голос належав точно Христині. - Я принесла тобі чай, він тобі допоможе.

Я вже хотіла, що-небудь відповісти, але голова страшенно тріщала.

- Ось випий - і тобі стане краще, - вона простягнула мені кружку з чимось, я відразу її схопила обома руками. Аромат чаю нагадував м'яту з чебрецем. Я притулила губи до чашки та зробила перший ковток, а після випила усе залпом.

- Дякую, - у мене вистачало сил на слова. - Що сталося?

Я добре відчувала, як сестра нервує, відчувала як її руки трусилися.

- Ти... ти лежала на підлозі, твої очі, Боже твої очі! - мій зір прийшов в порядок, тому я встигла побачити, як Христина витирає сльози. - вони були абсолютно чорні, а з твого рота йшла кров...

Вона підійшла щоб сісти на краєчок ліжка, ближче до мене.

- Але вона швидко прийшла на допомогу, вона тебе врятувала, - на її обличчі з'явилася усмішка.

- Хто це вона, кого ти маєш на увазі?

І тут двері у кімнату заскрепіли, до нас увійшла жінка, одягнута в зелений светр та спідницю "олівець". На вигляд їй було близько тридцяти, кучері білявого волосся спадали на її плечі.

Вона підійшла ближче до нас обох.

- Вітаю дівчата, Анастасіє тобі стало краще? - голос жінки був. Дивно... він нагадував мій власний, але був трохи хриплим. Ні, не може бути. Голос, що я чула у темряві, він належав їй.

- Пробачте, але хто ви така? Сестро, що тут відбувається? 

- Насть, не хвилюйся, тітонька Катерина допоможе нам.

- Тітонька?! - дивно, але по маминій лінії у нас справді була тітка, але вона...

- Анастасіє, я присягаюся тобі все пояснити, та зараз нам треба зібрати речі й покинути це місце.

- Покинути? Але чому?! - я ледь не зірвалась на крик.

Я відчула, що мене хтось схопив за плечі - це була сестричка.

- Якщо коротко, то нам загрожує небезпека, тому потрібно швидко зібрати речі, - я ніколи не бачила обличчя сестри таким серйозним.

- Так, нам треба поспішати, - перед нами стояла Катерина з валізами в руках. - Небезпека близько.

- Добре... я йду збирати збирати свої речі.

- Гаразд, тільки швидше.

*******

Пробачте, що книгу довелося завершити й що вона досить коротка. Але я найближчим часом продовжу цю історію.)  

З любов'ю ваша А. Л.