Знову я тону в багні, а чого мені було варто очікувати. Ну добре, що я відчуваю де саме знаходиться потрібна мені кістка(дякую своєму дару та своєму дуже особливому нюхові).
- Нарешті, мабуть, це те місце. - я придивилася на купу гнилого листя, вкритого брудом і дощовими хробаками, і ще раз вдихнула на повні груди. - Фу! Яка бридота, так це те, що мені потрібно.
Поставила сумку на трухлявий пень, що був неподалік, й дістала з нього розкладну лопату.
- Ну, розпочнімо! - прошепотіла я й почала копати, на диво земля дуже добре піддається моїм зусиллям. Кілька разів копнула лопатою, і ось те, що я так довго шукала - череп оленя. На диво, він добре зберігся: тріщин немає, ніде не зламаний. З нього вийде дуже гарна прикраса або магічний талісман.
Я струсила бруд і жуків з черепа. Залишилося піти додому і там обробити череп.
***********
Добре, що обробка черепа з моїми навиками не займе багато часу. Вже давно кипить розчин з трав і миючого засобу для обробки кісток, з ним череп стане красивішим і залишки гнилих плоті й шкіри дуже швидко відстануть від черепа, а ще розчин дарує йому гарний блиск.
Я не хотіла втрачати часу, тому швидко дістала череп з рюкзака, промила його під краном від бруду і нарешті поклала в каструлю з розчином. Це займе не більше години за цей час, я встигну підготуватися до ритуалу.
- Ну привіт. - почула я десь ззаду і не на жарт злякалась. - Настю, ти знову шукала чиїсь останки? - розвернулась - переді мною стояла Христина - моя молодша сестра.
- Так, знайшла череп оленя, збиралася вкрити його рунічними символами, пір'ям, але зараз він вариться в цьому "зіллі". - карі очі сестри завжди дивилися на мене, мов на божевільну, а потім з'являлася її всерозуміюча усмішка.
- Чи можу я тобі допомогти з ритуалом?
- Хіба відмова тебе коли-небудь зупиняла? - я підійшла ближче до неї і подивилася прямісінько їй в очі. - Та спершу приведи себе в порядок.
- А що не так зі мною?!
- Ну почнімо з того, що ти досі стоїш переді мною в піжамі. По-друге, приведи до ладу своє каштанове волосся. По-третє...
- По-третє, я йду снідати. Доречі, що на сніданок?
Капець я зовсім забула приготувати сніданок сестрі. Моя рука сама по собі почала чухати голову. Я вирішила відповісти сестрі чесно:
- Пробач, я не встигла його зробити. - дивно на мої слова сестра відповіла посмішкою.
- Це добре! - вона засміялася на всю кухню. - Бо чесно кажучи готуєш ти сестричко так собі. А ти також нічого не їла.
- Ну як нічого... яблуко і чашку кави.
- Може пізніше займешся ритуалом, я приготую яйця в круту та грінки з варенням.
Я хвилину стояла в ступорі і дивилась на череп, що вже кипів.
- Ну на тебе готувати сніданок, чи ти повітрям наїсися? - слова сестри подіяли на мене, немов відро холодної води.
- Так, я буду тобі дуже вдячна. Тільки мені треба взяти деякі папери з горища, а ти поки що можеш простежити за черепом, закипить - клич мене.
- Добре, але якщо з ним буде щось не так, знай: це ти мене попросила за ним наглядати.
- Гаразд. - інколи сестра буває невиносимою та я все ж її люблю, хоч доля обрала для нас зовсім різні шляхи...