3

     Не встигла Настя зайти на подвір’я, як із хати долинув надривний плач.

«Ох! Уже й виспався!» Мала нянька лишила на ґанку кошик й пішла по малого.

    На дворі Петрусь затих. Чухав скоринкою хліба опухлі ясна, допомагаючи продзьобатися першому зубочку, здивовано розглядав світ навколо. Настя ж вішала на мотузку випране шмаття й поглядала в бік безтурботних подружок.

   "Добре дівкам,  —  думала вона. —  Павлина одна в сім'ї, носяться з нею усі, як із битим яйцем. В Дарки й Орисі бабці ще живі — й молодших доглянуть, і каші наварять. А я... Хоч би не вгледіли мене тут з малим, бо знову на кпини візьмуть".

    І так не солодко живеться Настуні. Ще й сусідські дівчата завдають перцю своїми смішками. А найдужче дошкуляє пихата Павлина. Проходу не дає. То спідницю в Насті "миші поїли", то коси "сто літ не чесані", а за те, що весь час молодших братів і сестер няньчить — квочкою рябою називає. Ох вже й уїдлива зараза!

    "Чи я не почіпала б собі стрічки в косу, як та Павлина, коли б їх мала?.. —  Сердилася подумки Настуня. — Чи не вбрала б нової спідниці, якби тато купили?"

  —  Насте, ходи до нас! —  перервав сумну думку Дарчин голосок з вулиці.

    Настя прикро глянула на мале вертливе дитя, що розмащувало по щоках слинки кулачками, й опустила голову.

  —  Нікуди вона не піде!  —  хмикнула Павлина.  —  Знову мале слиняве потерча бавить.

   Дівчата захихикали.

"Ще й знущаються... Все через Петра!"  — нахмурила брови Настя.

   —  А дивися, що ми маємо! —  помахала згортком Павлина, хитро всміхаючись.

    Настуня взяла малого Петрика наперед себе і пішла до гурту подивитися бодай краєм ока, що ж то за "скарб" у згортку, захотілося відчути себе на хвилечку причетною до захопливих ігор, дівочих секретів і таємниць.

   —  Що там у вас?   —  запитала знехотя, по-дитячому невміло приховуючи цікавість.

   —  Ось! — Павлина гонорово розкрила згорток, в якому сидів молодий голуб. Він уже покинув гніздо, але літати ще не навчився. Тож дітям нічого не вартувало впіймати його.

   —  Ми йдемо до річки робити голубу гніздо в бузині. Ти з нами? Чи знову в хаті сидітимеш? 

   Серденько Насті обважніло.

   —  Не піду...  — відповіла, ледь не давлячись образою на всенький світ, що стисла подих. — Малого треба глядіти.

   —  А ти...  —  Павлина змовницьки стишила голос, зиркнувши хитро на подружок,  —  Кинь його в криницю… Й не треба буде пантрувати…

   Дівчата притихли, чекаючи, що буде далі.