Зі своєю сусідкою Анастасією ми знаємося вже Бог знає стільки часу. Образно кажучи, ще з тих славнозвісних часів, легендарного царя Гороха, коли я був молодим статним парубком, що тільки-но став студентом престижного обласного університету, а вона… Вона була юною школяркою, незграбним, незугарним, настирливим і нав’язливим дівчиськом, що тоді не давав мені й кроку вільного ступити.
Власне, саме невгамовна наполеглива натура Насті, і стала основним стимулом зародження приятельських відносин між нами. Дівчинка була моєю близькою сусідкою, наші помешкання знаходилися на одній вулиці, ми проводили вільний час у одній і тій компанії сільської молоді. Тож, хоч-не-хоч, а мені доводилося, ледь не щоденно, терпіти надокучливе дівчисько. Приходилося миритися з нескінченними спробами нерозважливої школярки привернути мою увагу до себе. Я був змушений сприймати Настю як невід’ємну частку свого життя, котра мені не надто подобалася, проте якої неможливо було позбутися.
Полегшення для мене настало на останньому курсі мого навчання в університеті. Тоді я, завантажений підготовкою до прийдешніх іспитів, практично перестав приїздити додому. Коли ж вряди-годі і з’являвся в рідному селі, то буквально не випускав з рук різноманітних навчальних посібників. Віддавав весь свій час здобуттю професії журналіста, про яку мріяв ще зі шкільної парти, не звертаючи ніякісінької уваги на все, що робилося біля мене, і буквально не помічаючи людей котрі мене оточували.
Захистивши диплом на відмінно і прийшовши до тями від «навчального чаду», я ошелешено побачив наскільки кардинально світ змінився навколо мене. В першу чергу невпізнанно-іншою стала власне «надоїдлива Настя». Як це зазвичай буває, рік перехідного віку здатен насправді творити незбагненні чудеса. Він в змозі, наче за помахом чарівної палички, майже миттєво зробити з гидкого каченяти білокрилого красеня-лебедя, а з незугарного незграбного дівчиська – справжню шляхетну королівну. В його незбагненних силах було трансформувати нестерпну малолітню шмаркачку в справжню, сліпучу красуню.
Хто п’ять років натхненно «гриз граніт науки», той без всяких пояснень знає яке безумне шаленство охоплює колишнього спудея від давноочікуваної «випускної вольниці». Невгамовне бажання розваг, ненаситне прагнення веселощів, нескінченний пошук нових задоволень, необдумані вчинки, безглузді вибрики, манірне «викаблучування». Все це промайнуло в моєму життя швидкоплинним барвистим калейдоскопом. І одним із його багаточисленних фрагментів ледь не стала Анастасія.
Сусідка була доволі вродливою дівчиною, раніше неабияк захоплювалася мною, і… Одним словом, я подумав, що непогано було б завоювати її прихильність і водночас трішки порозважатися з нею. Тож без особливих докорів сумління я запросив юнку на побачення під час якого натякнув, що з радістю б «поглибив» наші стосунки. На ці слова Настя, теж особливо не церемонячись, відповіла, що у неї вже є хлопець, і я можу розраховувати лишень на її дружбу.
Отримавши відкоша від сусідки я не надто сильно переймався своєю невдачею. Бо був тоді молодим і моторним парубком, навкруги вирувало сонячне та гаряче літо, а від гарненьких темпераментних дівчат розбігалися очі. Не дивно, що вже наступного дня я знайшов собі іншу подругу для розваг, за якийсь тиждень її замінила інша красуня, потім третя… І так до тих пір поки вдосталь не натішився вільним парубоцьким життям й не взявся за розум перетворившись врешті-решт на серйозного статечного чоловіка.
А з Настею ми відтоді були лише добрі приятелі. І з кожним роком ця наша дружба ставала все більш й більш довірливішою та щирішою. Частково завдяки спогадам батярської юності, які завше приємні людині в зрілому віці, мабуть значно більше через звичайне сусідство, котре все ще чимало важить в селі, а головне, напевне, через разючу схожість наших життєвих доль. Вірніше навіть буде сказати, що нас міцно пов’язувала та стежина буття яку неможливо передбачити наперед, і вже практично не в силі кардинально змінити простій людині.
Життя у жінки не склалося. Як це частенько трапляється, безжальний фатум вирішив безжально по-іронізувати над сусідкою. Парубок, якому дівчина віддала перевагу замість мене, виявився повною нікчемою. Страшенний ледар, безпросвітний п’яничка й просто страшенно безвідповідальна людина він звісно ж виявився нікудишнім чоловіком для Насті. Після кількох років безуспішно намагання привести свого обранця до тями жінка врешті-решт була вимушена розлучитися з ним. Сусідка стала матір’ю-одиночкою на руках якої залишилося двійко малих діточок.
Не набагато краща була ситуація і у мене. Ті кілька місяців буйних розваг юності дуже скоро вилізли мені боком. Вони надовго закріпили за мною нездоланний образ легковажного і нерозважливого парубка. Такого собі завзятого шалапута-гультяя, у якого «вітер свище в голові». А неспроможність тривалий час знайти роботу по-спеціальності, додали ще й чималу дещицю безпутності і безпорадності до цієї неприглядної картини. Одним словом я остаточно втратив будь-яку привабливість у молодих дівчат-односельчанок.
Проте це мене чомусь не надто турбувало. Переситившись нехитрими юнацькими втіхами я якось непомітно охолов до жіночої компанії. Спершу безуспішно шукав достойної своїй освіті, роботи. Потім, коли виявилося, що мій університетський диплом нічого не вартий папірець, був змушений гарувати як звичайний роботяга де лише доведеться. Декілька разів їздив на заробітки за кордон. А коли поневіряння по чужині остобісіло – остаточно осів у рідному селі.
Тут в моєму житті знову ненав’язливо з’явилася Настя. Самотній жінці в селі не просто дати собі раду з різноманітним домашнім ґаздівством. Тож і не дивно, що сусідка якогось дня звернулася до мене по допомогу. Їй потрібно було щось полагодити вдома. Я з готовністю відгукнувся на її прохання. Потім була ще одна просьба Анастасії підсобити їй в її обійсті. А далі це вже стало доброю традицією, надавати одинокій жінці свою посильну допомогу.