Розділ 17 (частина 2)

Хлопець уже хотів було сісти біля коней та чекати, коли раптом двері, що слугували чорним входом для таверни, розчахнулися. Принц миттю повернувся, щоб глянути, хто це йде. Та коли зустрівся з налитими кров'ю очима, ледь не втратив свідомість від страху.

Із дверей вийшов той чоловік, що погрожував йому кинджалом. Він скалив зуби та крутив кинджал у руці, поки той пускав сонячних зайчиків по стіні.

— Ось ми знову зустрілися, — з усмішкою проказав чоловік.

Еліар позадкував, але вперся в коня. Він був у пастці — єдиний вихід із провулку була дорога попереду, що її перегородив цей головоріз.

Серце забилося частіше, а ногами розлився жар. І знову він опинився в халепі. Ну скільки ж це буде продовжуватися? Потрібно буде попросити в Кайніс один кинджал, щоб він мав хоча б шанс на те, щоб відбитися від божевільних старих, вовків та п'яниць.

Думка була слушна, але що робити зараз, принц поняття не мав. Він виставив уперед руки, демонструючи, що не має зброї.

— Я не хочу проблем, — мовив Еліар. — Я просто чекаю Кайніс. Ми скоро поїдемо звідси, і ви мене ніколи не побачите.

— Який хитрий парубок, — зареготав чоловік. — Ти справді вважаєш, що я так просто тебе відпущу? Запам'ятай, тих, хто думає, що може вказувати мені, що робити, я вбиваю дуже повільно.

Чоловік закрокував до хлопця. Серце стукало в горлі, а по спині розлився піт. Еліар знову замахав руками.

— Але ж я без зброї. Хіба можна нападати на людину, яка навіть шансу не має?

— Звісно можна, — гиготнув чоловік. — Так навіть цікавіше.

Нерівна хода п'яниці давала Еліару шанс проскочити. Та страх так сильно скував тіло, що він не міг навіть ворухнутися. Лише закрив очі та зіщулився в кутку.

Коні іржали та били копитами — мабуть, хотіли допомогти Еліару, та що ж вони зроблять проти гострого кинджала. Кроки чоловіка почулись достатньо близько, щоб за мить встромити зброю прямо в голову Еліара.

Та раптом чоловік зупинився. Принц почув, як він важко задихав. Зрештою хлопець відкрив очі та здивовано вигнув брови. Позаду чоловіка стояла Кайніс, а лезо її меча впиралося в спину чоловіка.

— Один крок — і ти труп, — зашипіла дівчина.

— Кайніс, — здавалося, полегшено видихнув чоловік. — Я його не чіпав. Ми просто один одного не так зрозуміли, так же?

Еліар не відповів, лиш здивовано спостерігав за сценою.

— Мене не хвилює, що у вас тут сталося, — тихо мовила дівчина. — Кинь кинджал та забирайся звідси.

— Звісно, — чоловік нервово ковтнув. — Одну секунду.

Раптом із шаленою швидкістю чоловік перехопив зброю та розвернувся до дівчини, цілячись їй у горло. Еліар навіть зойкнути не встиг, як Кайніс відбила атаку та зробила крок назад.

— То ти погратися зі мною хочеш? – усміхнулася кутиком уст дівчина. — Сподіваюся, ти не сильно засумуєш від програшу?

— Це ми ще подивимося, — вискалився чоловік та зробив випад на дівчину.

Кайніс, наче блискавка в ясному небі, зробила крок назад та виставила меч уперед. Тріснула сталь, коні заіржали ще голосніше. Еліару згадалися дуелі в палаці, де зграї людей підтримували когось із учасників. Ці коні точно вболівали за Кайніс.

Дівчина так вміло кружляла навколо чоловіка, наче танцювала якийсь химерний танець. Вперше за весь час Еліар бачив її в битві. Хай і не надто епічній, але все ж. Звісно, він знав, що вона чудово володіє зброєю, але ж не настільки. Здавалося, вона народилася з мечем у руках — так майстерно крутилася, блокувала удари та наносила нові у відповідь.

Чоловік захекався, він з усіх сил продовжував атакувати. Та кожен із випадів дівчина з легкістю блокувала та наносила кілька, наче підбурюючи головоріза. Еліар не міг відвести погляду від неї. Вона виглядала не як розбійниця чи якесь там дівчисько. Кайніс виглядала як воїн, що все життя присвятив вивченню цієї майстерності.

Коли п'яниця геть захекався, вона наносила удари все частіше. Еліар бачив, як вона влучила йому в плече — бризнула кров. Чоловік зашипів та схопився за рану. Кайніс граційно наступила на нього, доки він не повалився на землю.

Вона виставила кінчик меча прямо перед його очима та усміхнулася кутиком уст.

— Не надто засумував?

— Йдіть до біса, — виплюнув кров чоловік.

— Іди звідси, — Кайніс прибрала меч, даючи змогу чоловіку самому підвестися та покинути провулок.

Він стогнав та, тримаючи руку на пораненні, пошкандибав до дверей, із яких прийшов. Дівчина зміряла поглядом Еліара. Хлопець лиш сором'язливо опустив голову.

— Знову? – запитала дівчина та склала руки на грудях.

— Знову, — кивнув Еліар. — Але тут я взагалі не винен, він сам почав до мене чіплятися.

Кайніс зітхнула. Дівчина витягнула з кишені клаптик тканини та взялася протирати меч від крові. Еліар звів очі на неї. У моменті жах скував усі його внутрішні органи, ноги підігнулися.

— Кайніс…

— Що таке? – не дивлячись на нього, запитала дівчина.