Розділ 17 (частина 1)

Еліар прокинувся різко.

Хлопець відкрив очі та одразу сів у ліжку, від чого реальність похитнулася, а в очах здвоїлося. Йому здалося, що він спав занадто довго. Еліар так відвик спати на теплій та м'якій постелі, що здавалося, минуло більше доби відтоді, як він заснув тут разом із Кайніс.

Принц оглянув кімнату заспаними очима. Дівчини тут не було, лише холодна постіль та скуйовджена ковдра. Куди це вона поділася із самого ранку?

Еліар потягнувся та сів у ліжку. Потроху він згадував події минулих днів, що тяжким тягарем впали на плечі. Гретта зі своєю жахливою історією, дорога до палацу. Та було у вчорашньому дні щось надзвичайно приємне. Хлопець усміхнувся сам собі від картини, яку згадав.

Кайніс заснула прямо посеред розмови. Еліар згадав, як зняв її лук та як вони заснули разом, торкаючись один до одного руками. Хлопець покрутив головою та почав думати.

Вона пішла вже давно, тож, мабуть, скоро повернеться. І що ж йому робити цей час? Просто сидіти тут та чекати її? Ну ні, цей варіант принцу був не до вподоби. Хто знає, можливо, вона сидить там унизу, спілкується з тим моторошним чоловіком зі шрамом на все обличчя.

Коли принц підвівся, помітив, що їхніх пакунків із речами немає. Він насупився — як це так? Можливо, вона вже приготувала коней до дороги, тому й забрала речі. Вона ж не могла його покинути? Точно ні, адже весь сенс дороги в тому, щоб приїхати на зустріч удвох. Отже, Еліар вирішив розбиратися з цим трохи пізніше.

Хлопець спав одягнутий, тому він лиш натягнув каптур на голову, щоб його обличчя ховалося в тінях, та вийшов із кімнати. Зранку таверна виглядала ще гірше. Принц скривився, коли побачив багато павутини в кутках, величезний шар пилу на підлозі та прогнилі дошки.

Він спустився вниз по скрипучих сходах. У таверні людей було зовсім мало. Лише двоє чоловіків, що сиділи в дальньому кутку закладу, один хлопець, що, мабуть, спав прямо на барній стійці, і Ерн, що мив підлогу. Еліар роззирнувся — та Кайніс точно тут не було.

Хлопець натягнув каптур нижче, щоб ранкове сонце не показало його обличчя, та підійшов до Ерна.

— Вітаю, — кивнув йому Еліар. — Ви не бачили Кайніс?

Чоловік повільно виструнчився, спина його хруснула, а на обличчі засяяла зухвала посмішка.

— Що, втратив красуню, як тільки сонце зійшло? – гиготнув чоловік.

Еліар тяжко зітхнув. Він сумував за Отісом, звісно, але ж не настільки, щоб життя підкинуло йому ще одного невігласа. Ще й з поганим почуттям гумору.

— Вона вам нічого не казала? – проігнорував його Еліар, натомість продовжуючи задавати питання.

— А повинна? – знову вискалився чоловік та обперся об швабру. Деревина тріснула від його ваги, але встояла.

— Я просто хочу дізнатися, коли вона прийде. Подумав, може вона вам щось казала, — зітхнув Еліар та вже хотів було йти на вулицю, коли чоловік змовницьки відповів.

— Може, щось і казала.

Еліар поглянув на нього та насупив брови.

— Що казала?

— А ти знав, що в цьому місті не так просто отримати потрібну тобі інформацію? – нахилився до нього Ерн.

Еліар відчув, як від нього тхнуло кислим елем та тютюном. Мабуть, від цієї роботи не тільки одяг, а й шкіра просякає цими ароматами.

— Але в мене немає грошей, — вичавив Еліар. — Вони всі в Кайніс.

— Ну тоді я тільки їй розкажу, куди ж вона пішла та чому прихопила з собою всі речі та коней, — хмикнув чоловік та театрально відвернувся.

Брови принца поповзли нагору.

— У сенсі забрала коней та речі?

Хлопець, що спав на барній стійці, застогнав та підняв голову. Його налиті кров'ю очі гнівно розглядали Еліара, а набрякле від алкоголю обличчя вкривав пил та бруд, що він назбирав, доки спав на стійці.

— Гей, ти можеш потеревенити десь в іншому місці? – гримнув хлопець. — Ти не бачиш, що я сплю?

— Перепрошую, — крізь зуби мовив Еліар. — Але ми знаходимося в суспільному місці, а не у вашій особистій кімнаті, тому я маю повне право говорити тут.

Очі чоловіка перетворилися на щілинки. Він розвернувся до Еліара всім тілом та взявся роздивлятися хлопця. Від того погляду принцу кортіло ще більше посунути каптур на обличчя.

— А ти в нас не місцевий, еге ж? – запитав чоловік.

Та Еліар не хотів витрачати час на суперечки з якимось п'яницею. Хлопець відвернувся від чоловіка та знову звернувся до Ерна, що усміхався та мив підлогу.

— Скажіть хоч у яку сторону вона пішла.

— Плати — тоді скажу, — хмикнув чоловік.

— Гей, я до тебе звертаюсь, — гримнув п'яниця та вхопив Еліара за комір.

Принц від неочікуваності завмер та вжав обличчя в шию, щоб цей розбійник не впізнав його, як і казала Кайніс.

— Відпустіть мене, — не так упевнено, як хотілося б, мовив принц. — Я ж вас не чіпаю.

— А ти в нас розумний хлопчик, — чоловік наблизився до Еліара, заглядаючи під каптур. — Мабуть, здалеку приїхав, чи не так?