Розділ 16

Якийсь час Еліар мовчав.

Кайніс також не порушувала тиші, поки вони їхати густим лісом. Та цього разу мовчання було напруженим. Хлопець так хотів усе розповісти дівчині, хотів поділитися сумнівами, хотів запитати її думку з цього приводу, та слова просто не йшли у голову.

Еліар згадував історію Гретти і його шкірою повзли мурахи. Невже його батько був здатен на таке? Людина, яку він знає все життя, справедливий правитель, відповідальний король міг вчинити це із нещасною жінкою та малою дитиною? Хлопець не міг повірити у це.

Але з іншого боку Гретта відчувала справжній біль, її очі ставали скляними, коли вона згадувала ту історію. Невже вона просто грала роль, але для чого? Вона ж могла просто вбити принца без якихось пояснень. Мабуть їй хотілось бути почутою, хотілось аби він дізнався про історію, яка зламала її життя.

Хлопець навіть уявити не міг, який біль вона пережила, якщо все це було правдою. Після такого люди стають божевільними, звісно вона хотіла помсти, хотіла завдати болю королю, який скривдив її.

Та все ж, Еліар радів, що Кайніс з’явилась так скоро та врятувала його. Він підвів погляд та стежив, як вона рівно сиділа у коні, але плечі залишались напруженими. Мабуть дівчина хотіла запитати що там сталося насправді, та чекала коли хлопець перший почне цю розмову.

- Кайніс, - тихо мовив Еліар.

Дівчина не повернулась, але волосся здригнулося, мабуть вона підвела голову вище, щоб почути його.

- Дякую, ти знову мене врятувала, - видихнув хлопець.

Якийсь час вона мовчала, продовжувала дивитися перед себе, коли раптом мовила.

- У тебе талант потрапляти у неприємності, - тон її голосу був не такий холодний як раніше, та все ж великої дружби чи тепла Еліар не почув.

- Я не хотів, - принц зіщулився, - я просто загубився у тому тумані, я шукав тебе. Побачив будинок і вирішив запитати чи ти не заходила туди. Я ж не знав, що там мешкає божевільна стара, яка все життя мріяла мене вколошкати.

Кайніс пирхнула. Хоч Еліар і не бачив її обличчя, йому задалось, що вона ледь-ледь усміхнулась.

Ліс навколо трошки світлішав. І хоча небо було так само затягнуте хмарами, туман розвіювався між деревами, тепер Еліар бачив дівчину просто чудово.

Вони так само рухалися звивистою стежкою, крізь високу траву та чагарники. Руки Еліара були усі у багнюці, він навіть не подумав про те, що б помити їх після землянки. Просто сів на коня та як можна скоріше поїхав за дівчиною, навіть не повернувся востаннє на дім Гретти, так йому було моторошно. Одяг принца також був весь у багнюці, він виглядав як бродячий безхатько, зовсім не схожий на наступника престолу.

- Розкажи, - мовила дівчина тихо, - що там сталося?

Еліар прикусив губу. Він подумав про те як почату цю довгу історію і таки почав розповідати. Місцями він плутався, іноді робив паузу, аби самому обдумати все те, що сталося. Та зрештою він закінчив історію на тому моменті коли з’явилась дівчина.

Вона якусь мить мовчала, плечі напружено здіймалися, а попелясте волосся погойдувалось в такт крокам коня.

- Як ти думаєш, - мовив Еліар, - все це може бути правдою?

- Не знаю, - чесно відповіла дівчина, - я не надто цікавилась королівським приватним життям, що б знати про такі речі. Але всяке може бути.

- Але ж я знаю його все своє життя, він не погана людина, він просто не міг так вчинити із нещасною жінкою.

Кайніс вперше повернулась до нього. У синіх очах зблиснуло співчуття. Вона дивилась на нього не довго, майже одразу відвела погляд та продовжила стежити за дорогою.

- Іноді люди яких знаєш все життя роблять жахливі речі, - мовила дівчина, - і потім ти навіть не певен, чи ти дійсно знав ту людину так добре, чи можливо нафантазував собі все це.

Еліар завмер. Вона говорила це не просто так. Мабуть, вона також мала досвід із подібною історією у своєму житті. Хлопець опустив погляд на гриву коня, що гойдалась у такт кроків.

- Просто пам’ятай одне, - мовила далі дівчина, - ти – не твій батько. Ти не зобов’язаний відповідати за його вчинки. Головне залишатися собою і робити так – як ти вважаєш правильним, а не хтось інший.

Ці слова знайшли відголосок у серці Еліара. Він так багато думав про все це. Про престол, про одруження і про життя із розбійниками. Він зовсім заплутався. Звісно, потрібно вчиняти так, як говорить серце, але як дізнатися, що саме воно має на увазі? На це відповіді не було.

Еліар із Кайніс і далі кружляли лісом, коли раптом хлопець помітив, що дерева почали рідшати. Перед ними з’явилась видима стежинка, а трошки далі з’явились обриси міста.

Хлопець вчепився у поводи та підняв таз аби роздивится краєвид.

Вони уже майже дійшли до маленького містечка. Еліар зачудовано роззирався навколо. Він ніколи не був так далеко від королівства, не бачив на свої очі як живуть тут люди. Багато чув про скруту, про бідність та голод, але ніколи не був так близько до тих історій.

Місто виявилось доволі брудним та занедбаним. І хоча навколо ходило багато людей, всі вони булі сірі та зморені. Кайніс зістрибнула із коня та рушила звивистими вулицями міста. Еліар і собі повторив за дівчиною. Він знову ледь не впав, та уже по-трошки звикав до сідла та поводів. Коли опинився на землі покрутив головою, розглядаючи все навколо.