Розділ 9 (частина 1)

Роботи у цьому поселенні було більше, ніж Еліару здалося на перший погляд.
Спина хлопця боліла, а на руках з’явилися червоні плями, що в майбутньому стануть мозолями. Наступним завданням Кайніс обрала для нього миття посуду.
Принц аж скривився від тієї гори брудних тарілок та склянок. Кухня містилася в іншій частині будинку, де Еліар провів більшу частину часу. Коли вони зайшли до кімнати, розбійників тут не було. Лише величезний чан із водою та гора посуду, який треба вимити.
— Можеш розпочинати, — скомандувала Кайніс та всілася на саморобний стільчик біля виходу.
Принц тяжко зітхнув та присів над чаном. Половина посуду — це був його срібний сервіз! Еліар ледве долав обурення, що виростало всередині. Це ж його речі, чому він повинен мити їх після того, як ті нелюди замастили все це? Та хлопець розумів, наскільки безглуздо буде сперечатися із цією дівчиною.
Тому, не знайшовши іншого виходу, хлопець взявся мити посуд. Вода була така холодна, що руки зводили судоми, а бруд на тарілках так сильно присох, що навіть нігтями не відчищався.
— А як мені його мити? Можливо, даси мило чи щось таке? — запитав Еліар у дівчини.
— Ніякого мила, — відказала вона, — он там у горнятку є пісок, можеш спробувати ним.
Брови принца поповзли нагору. Та що ж вони за варвари? Хто миє посуд без мила, ще й піском? Та виходу не було. Хлопець взявся відмивати присохлі шматки їжі. Мабуть, розбійники обідали м’ясом, бо дрібні кісточки вкривали більшу частину посуду. Принц тамував огиду від того, що йому довелося торкатися до недоїдків.
Плечі почали боліти дуже скоро, спина нила, а рук він уже майже не відчував від холодної води. Еліар не бачив дівчини, та спиною відчував, що вона сидить позаду й дивиться на нього. Жар від її погляду пропалював спину, здавалось от-от і загориться камзол.
Одяг став йому затісний. Вишукана тканина була геть не зручною для роботи. Звісно, у такому камзолі потрібно сидіти в саду, з’являтися на балах або всіляких заходах, але точно не чистити стайню і не мити посуд.
Минали хвилини, а здавалося, роботи навіть не поменшало. Принц час від часу тяжко зітхав та думав, коли ж усе це закінчиться. Невже до самої ночі йому потрібно буде робити всілякі справи? Якщо так, завтра він просто не зможе встати від утоми.
— А можна запитати? — озвався він до дівчини.
— Що?
— А скільки часу минуло, як ви… напали на мене?
Дівчина пирхнула і якийсь час мовчала. Мабуть, думала, чи варто відкривати йому цю інформацію, але зрештою мовила:
— Приблизно доба.
Еліар здивовано витріщився на неї. Тобто минула ціла доба, як він тут? Виходить, він був у відключці годин двадцять? І за весь цей час вартові не знайшли його. Виходить, або вони подумали, що його вже не врятувати, або просто зрадили. Принц продовжив мити посуд.
Отже, на допомогу можна не розраховувати. Але одного принц все ще не розумів: де розташований цей табір? Можливо, він так далеко, що його тільки несли сюди п’ятнадцять годин поспіль? Тоді це пояснює, чому вартові не прийшли — вони просто не знають, куди йти.
Але якщо принц хоче втекти звідси, йому потрібно хоч трохи розуміти, де він перебуває та в який бік треба йти, щоб дійти до палацу.
— А можна ще питання? — Еліар повернувся до дівчини.
Вона сиділа на стільчику та чистила кинджалом нігті.
— Що ти хочеш?
— А ви… належите до Ельдерону? Ну, тобто ця територія, де ми зараз, вона під владою королівства? Чи ми вже ближче до території Нічедару?
Кайніс мовчала. Він бачив її холодний погляд, що вивчав обличчя принца.
— А тобі яка різниця? — зрештою запитала вона.
— Просто цікаво, — знизав плечима принц, — а коли батько згодиться заплатити вам, то далеко потрібно буде йти?
Дівчина насупила брови.
— Годі питань, а то змушу тебе до наступного ранку працювати.
Еліар відвернувся до посуду. Зрештою, якщо втекти йому так і не вдасться, розбійники відведуть його до батька. Залишилося перетерпіти всього пару днів, і він буде на волі. Головне, щоб ці варвари не передумали й не вколошматили його вночі, поки він буде спати.
— Кайніс! — почувся чоловічий голос надворі.
Дівчина роздратовано видихнула.
— Продовжуй працювати, я зараз повернусь, — мовила вона та вийшла на вулицю.
Він чув тихий гомін розмови, але слів розібрати не зміг. Еліар продовжував копирсатися в брудному посуді, коли раптом уштрикнув пальця. Хлопець миттю висунув руки та придивився до каламутної води. Мабуть, випадково натрапив на виделку або щось типу того. Принц обережно обмацав посуд та зойкнув — він витягнув ніж. Той самий, що йому подарував Вейлон! Серце закалатало.
Зараз був просто ідеальний момент забрати його собі. Хлопець обернувся, аби перевірити, чи не дивиться на нього дівчина. Та її голос ледь-ледь долітав до кімнати. Принц миттю схопив ніж та засунув його у чобіток. Лезо боляче подряпало шкіру, а холодний метал неприємно торкався ноги.
Еліар поправив ніж, щоб той не надто випирав. Після цього тремтячими руками продовжив мити посуд. Чудово, він зміг заховати бодай якусь зброю. І хоча той ніж тиснув лезом, хлопцеві було спокійніше від його присутності.
Він подумки сварив себе за те, що не ходив на тренування. Якби ж він вмів так само вправно володіти мечем чи стрілами, як кузен, він би зараз уже зміг здолати декількох розбійників та втекти додому. А тим маленьким ножем він навіть відволікти їх не зможе. Та все ж лезо достатньо гостре, щоб розрізати мотузку або підрізати того, хто стане йому на заваді.
Кайніс повернулася якраз вчасно. Еліар майже закінчив із посудом. Хоч серце його так само калатало у грудях, вираз обличчя залишався трохи знудженим та страдницьким.
— Я закінчив, — видихнув хлопець, витираючи руки об штани.
Дівчина подивилася на гору вимитого посуду та насупилася.
— Жахливо.
— Як зміг, — потиснув плечима хлопець.
— Добре, тоді вилий цю воду та наноси нової. Ходімо, я покажу тобі, де це можна зробити.
Еліар зі стогоном підняв великий чан та дрижачими ногами пішов за дівчиною. Вилив воду у невелику яму прямо за будинком.
А от криниця містилася на іншому кінці табору. Кайніс дала йому два відра та наказала принести багато води. Хлопець уже падав із ніг, але, зціпивши зуби, виконував доручення. Пальці боліли від незручної ручки, ноги підтиналися від ваги відер, по чолу та спині лився піт.
Вода із відер розливалася дорогою, через що його штани були мокрі та холодні. Але хлопець вперто виконував доручення. Хоч як йому хотілося кинути ті відра та закричати, що він, взагалі-то, принц і не повинен цим займатися, але гострий кинжал, що виблискував на поясі Кайніс, не дав йому такої змоги.
Останок дня він так і займався всілякими справами, які доручала Кайніс: мив підлогу, допомагав мити коней та різав м’ясо для вечері. Останнє було найскладнішим — він ледь не відрізав собі пальці та боляче вдарився рукою об стіл. Вперше в житті він займався приготуванням їжі. Це було набагато складніше, ніж йому здавалося дотепер. Зрештою, Кайніс сказала, що він упорався жахливо. Шматки були надто нерівномірні, а робоче місце він так забруднив, що відмити його зможе тільки вища сила.