Розділ 8 (частина 2)

Суплячись, хлопець вийшов надвір. Сонячне світло ударило в очі. З’ясувалося, надворі зараз був гожий день. Тепле проміння нагрівало шкіру на обличчі, а прохолодний вітерець приємно куйовдив волосся. Еліар із насолодою вдихнув повітря та розплющив очі. Швидко кліпаючи та мружачись від світла, він роззирнувся.
Табір розбійників був не такий уже й маленький, як спочатку подумалося принцу. Дім, у якому він сидів увесь цей час, був лише одним із кількох. Територія, де мешкали ці головорізи, була доволі просторою. Вона нагадувала широку галявину посеред лісу, огороджену високим парканом із дерева та пухнастих кущів. На території він помітив ще три таких самих будинки та декілька менших приміщень.
Дівчина впевнено прямувала галявиною. Її сріблясте волосся на сонці виглядало майже білим, воно блищало сріблом та зоряними відблисками. Хлопець намагався прискоритися, аби встигати за її впевненою ходою.
Надворі Еліар помітив декількох розбійників. Троє стояли осторонь та голосно сміялися, ще двоє носили у відрах воду, а трохи далі галявиною один рубав дрова, які з гучним дзвоном розколювалися надвоє.
Це місце нагадувало справжнісіньке малесеньке селище. Жителів тут було більше, ніж спочатку подумав Еліар, але зараз вони не походили на розбійників, що щойно напали на нього. Вони виглядали як звичайні люди, що живуть собі тут та займаються своїми справами.
Дівчина зупинилася біля високої, але не надто великої дерев’яної будівлі. Вона склала руки на грудях та показово чекала, коли Еліар дошкандибає до неї.
— А що ми тут робимо? — запитав хлопець, коли підійшов ближче.
— У нас тут система дуже проста, — холодно відповіла дівчина, — навіть якщо ти тимчасовий гість, просто сидіти собі у будинку ти не будеш.
Еліар отетерів. Що це вона мала на увазі?
— У всіх, хто тут мешкає, є своя робота, — відказала дівчина, — і сьогодні я буду тобі за вчителя. Для початку тобі потрібно вичистити стійла у коней.
Еліар розкрив рота від подиву.
— Що робити? — аж пискнув принц.
Еліар хотів кричати від несправедливості. Він — принц! А не якийсь там конюх, щоб прибирати лайно за кіньми. Та як вона взагалі посміла навіть пропонувати йому таку принизливу роботу?!
— Я не буду цього робити, — задер голову Еліар, — взагалі-то, я принц. Це не моя робота.
— От воно як, — кутик рота дівчини сіпнувся.
Вона за одну мить дістала кинжал. Де вона його ховає, що так швидко вихопила? Дівчина підійшла до нього ближче, загрозливо крутячи зброю у руці.
— Або ти робиш те, що я сказала, або я прикрашу твоє чудове королівське личико декількома шрамами.
Еліар ступив крок назад. Ну що вона за нахаба! Хлопець гарячково обдумував свою ситуацію, але плану для відступу не бачив.
— Добре, — він зітхнув, — давай я зроблю якусь роботу, але тільки не цю! Мене нудить від цього запаху. Можливо, є щось інше, що я міг би зробити?
— Накази віддаю тут я, — холодно зауважила дівчина, — лопату знайдеш всередині.
Вона підійшла ближче, виставивши кинжал уперед.
— І тільки ризикни щось скоїти. Я тебе прямо на місці заріжу. Зрозумів?
Еліар нервово ковтнув слину.
— Добре.
Хлопець опустив голову та зайшов у стайню. Запах тут був просто жахливий. Сморід старого сіна, пилу, кінського поту та гною. Ще на порозі він ледь стримував нудотні позиви. За що йому все це? Коли вже настане кінець цим тортурам?
Але виходу з ситуації не було.
У стайні він побачив усього шість коней. Всі вони були чорні, деякі з білими плямами. Але тільки один кінь був повністю білим. Він уважно спостерігав за принцом. Еліар підійшов ближче — схоже, це був його кінь. Той самий, що привіз його сюди. Хлопець ледь не розплакався від такої зустрічі.
Він погладив коня по морді.
— Не хвилюйся, друже, ми виберемося звідси.
Інші тварини стояли у своїх загонах та мирно жували сіно, махаючи хвостами. Лопата, як і сказала Кайніс, стояла біля стіни, а весь інший простір займали купи старого сіна та гною.
Еліар помолився всім богам та взяв лопату в руки. Він поняття не мав, як усе це робити. Тому спочатку зачерпнув лопатою зовсім маленький шматок сіна та поніс його надвір.
Дівчина тим часом сиділа на пеньку біля входу та гострила свій кинджал. Коли побачила принца з лопатою, тільки звела запитальний погляд.
— А куди мені все це збирати?
— Ти що, ніколи не вичищав стайню? — запитала дівчина зі щирим здивуванням.
— Не повіриш, — зі злістю відповів хлопець, — у мене вдома цим займається окрема людина.
Дівчина лиш тяжко зітхнула та показала Еліару великий візок, у який йому потрібно було складати все те добро.
Після цього хлопець узявся до роботи. Руки вже за декілька хвилин занили від утоми. Ноги так само гуділи, а смердючий запах в’їдався у шкіру принца. Здавалося, щоб позбутися цього запаху, йому доведеться приймати ванну щонайменше десятки разів поспіль.
Але потроху робота просувалася. Навіть візуально бруду у стайні ставало все менше й менше. Спина Еліара нила від утоми, а запʼястки крутили через важку лопату, якщо з кожним разом підіймати було все важче і важче. А дівчина, тим часом, так само сиділа надворі й гострила свій кинджал, вона навіть погляду на принца не звертала.
— Цікава у вас тут громада, — мовив хлопець, що саме вийшов зі стайні з повною лопатою.
Дівчина кинула короткий погляд на нього, але навіть не відповіла.
— А давно ти тут мешкаєш? — знову запитав він.
— Усе життя, — коротко відповіла Кайніс, прикипівши очима до кинджала.
— Ого, це досить багато, — Еліар висипав бруд у візок, що вже ось-ось мав бути повним, — і тобі подобається тут?
Дівчина насупила брови та зміряла його поглядом.
— Тобі роботи мало?
— Ні, я просто хотів поговорити, — знизав плечима Еліар, — мені здалося, це було б гарною нагодою познайомитися та приємно потеревенити.
— Слухай, — дівчина підвелася, — я тобі не подружка з твого палацу і не слуга, якій ти наказав слухати — і вона буде слухати. Ти для мене тільки мішок із золотом, який я отримаю від твого батька. І теревенити з тобою я не маю жодного бажання. Зрозумів?
Еліар підібгав губи та опустив погляд на землю.
— Зрозумів.
— От і добре. Ти закінчив зі стайнею?
— Майже, — відповів принц, — ще зовсім трошки залишилося.
— Тоді закінчуй.
Еліар пішов назад у приміщення. Йому здавалося, він виконав гарну роботу. Залишився лиш маленький куток і все — він зможе відпочити. Хтозна, можливо, решту часу йому дозволять просидіти у тій кімнаті.
Йому дуже хотілося полежати та розправити спину, яка вже просто волала від утоми.
За декілька хвилин він закінчив та покликав Кайніс подивитися на результат.
— І оце ти називаєш прибрав? — скривилася вона.
— А що не так? — обурився принц, — подивись, як тут стало гарно.
— Боже, — дівчина тяжко зітхнула, — подивись, скільки бруду залишилося!
Еліар оглянув стайню. Ну так, можливо, частина сіна і була розкидана то тут, то там. Але ж більшість він виніс!
— Добре, — видихнула дівчина, — пішли за мною, у нас ще купа роботи на сьогодні.
— Це не все? — здивувався принц.
А він так сподівався на відпочинок.
— Звісно ні, роботи тут повно, так що не переймайся — час мине швидко.
Вона розвернулася та впевненою ходою пішла зі стайні. Еліару нічого не залишалося, як зітхнути й рушити слідом.